Американська поліція готувалась до боротьби не з тими ворогами

В США не вщухають масові протести, викликані діями поліції під час затримання афроамериканця Джорджа Флойда. Чоловіка затримали 25 травня в місті Міннеаполіс (штат Міннесота) — один з поліцейських наступив на шию Флойда, той не міг дихати і помер. Численні протести із заворушеннями охопили різні штати, в десятках міст введено комендантську годину. «МедіаПорт» публікує переклад матеріалу Foreign Policу, в якому автор розмірковує про відносини між поліцією та громадськістю. Матеріал був опублікований до останніх масштабних протестів у США, але не втратив актуальності. Це також цікаво прочитати і в світлі останніх подій в Україні

Мілітаризованим силам охорони правопорядку треба повернутися до служіння своїм громадам.

Минулої суботи, 2-го травня, Едвард Делаторре, голова Бюро з транспорту Департаменту поліції Нью-Йорка, написав такий твіт: «Дехто може не погодитися — але якщо ви перевозите в своєму наплічнику пакети з марихуаною і цифрові ваги, транспортна поліція не вважатиме, що ви здійснюєте поїздку з поважних причин. І перестрибування турнікету також не на вашу користь. Вдале затримання від нашої команди 1-го району!».Текст супроводжувала світлина, де чотири офіцери у цивільному одязі, яких можна було впізнати навіть в одягнених масках, ніби позували на обкладинку рок-альбому з 1980-х.

Така відсутність відповідальності та нечутливе спілкування підрозділів поліції є серйозною проблемою для громадськості, але це також катастрофа і для поліцейських. Я вісім років працював у федеральних правоохоронних органах, спочатку в Береговій охороні США, а потім п’ять років як аналітик розвідки з питань кібербезпеки в Департаменті поліції Нью-Йорка (NYPD). Протягом всього часу я спостерігав, як комунікація поліції у поєднанні з кричущими випадками поведінки руйнували підтримку громадськості, яка була нам конче потрібна.

Твіт Делаторре був цілком у стилі тієї жахливої практики, яку я спостерігав протягом всієї кар’єри — це була моментальна піар-катастрофа. Більшість нью-йоркців, як і переважна більшість американців, виступають за легалізацію марихуани, і з люттю відреагували на те, що нью-йоркська поліція пресує правопорушників, які не вчиняли насильства, у розпал найгіршої в історії міста кризи із здоров'ям.

Це був ще один провал поліцейського департаменту, який вже став символом найгірших практик американської поліції завдяки таким інцидентам, як, наприклад, коли офіцер вдарив чоловіка в обличчя за порушення соціальної дистанції та випадкам, коли керівництво відпускало проблемних поліцейських лише із символічним покаранням. На тлі катастрофічної неспроможності держави захистити здоров'я своїх громадян під час пандемії коронавірусу Сполучені Штати посилюють авторитаризм та менталітет «захисту в облозі», поліцейські вимагають більшої безкарності для себе саме в той час, коли вони не виконують основну обіцянку соціального контракту між американськими громадянами та правоохоронцями — гарантії безпеки і незавдання шкоди.

В час, коли відносини між поліцією та громадськістю впали до неприйнятно низьких показників, коли поліція стикається з новими викликами, намагаючись забезпечити втілення законодавчо сумнівних, іноді непопулярних карантинних обмежень, правоохоронні органи США можуть знайти як попередження, так і підказку, як рухатись вперед, в документі, який є основоположним, і, в контексті сьогоднішньої американської ситуації, несподіваним: дев'ять принципів поліцейської діяльності за згодою громадян, встановлені Робертом Пілом у 1829 році, коли він заснував Лондонську столичну поліцію — перші в світі загони охорони порядку сучасного типу.

Спочатку концепція ролі поліції, розроблена Робертом Пілом, була реакцією на загальну недовіру громадськості до створення організації професійних поліцейських. Ці принципи були спрямовані у значній мірі на заспокоєння суспільних страхів та забезпечення того, що люди приймуть і співпрацюватимуть із новими професіоналами, яких він пропонував розмістити серед них. Така концепція сьогодні є надзвичайно актуальною в країні, де вбивства Еріка Гарнера, Таміра Райса, Майкла Брауна, Філандо Кастиле та багатьох інших залишилися непокараними. Значна частина громадськості більше не сприймає і не співпрацює з американською поліцією — і має на те поважні причини.

Засадничим принципом Піла було те, що поліцейська діяльність проводиться «за згодою», тим самим він визнавав, наскільки сильно кількість населення переважає кількість поліцейських у будь-якій громаді. Поліцейський штатний розклад того ж Нью-Йорка може бути переконливим прикладом: 36 000 офіцерів у формі, наскільки б добре озброєні чи натреновані вони не були, просто не здатні здійснювати поліцейський нагляд над понад 8 мільйонами мешканців, якщо ті не будуть згодні з поліцейською діяльністю.

Піл справедливо визнавав, що разом із їх недостатньою кількістю, у правоохоронців буде потреба покладатися на співпрацю з громадами, де вони працюють, вони будуть змушені спиратись на громадян, як на свої очі і вуха, — поліція сподівалася не лише на дотримання стандартів громадського співіснування, що допомагає запобігати злочинності, але й на роль громадян як джерел інформації та повідомлень про злочини. Теза Мао Цзедуна від 1937 року, яка коротко звучить як «партизани повинні плавати в народі, як риба плаває в морі», стосується так само і злочинців. Риби не можуть жити у водах, які їх не приймають і кричать рибалкам, тільки-но рибу побачать.

Принципи Роберта Піла стали центральними для американського руху взаємодії поліції з громадськістю, який розпочався зусиллями адміністрації президента Л. Джонсона в 1960-х роках і до сих пір є важливою складовою доктрини охорони порядку. Але в 2020 році ця ідея виглядає все більш теоретичною. Основи співробітництва із громадами мають своє коріння у зусиллях 1960-х років щодо відновлення розірваних відносин між поліцією та громадами меншин. Але вони явно суперечать американській гіперпотужній поліцейській культурі після терактів 11 вересня 2001 року, яка очікує для себе всієї поваги, широти дій та оснащення, як у своїх військових колег, але без таких самих стандартів вправності чи підзвітності цивільній владі.

Зусилля адміністрації Джонсона щодо розміщення поліції всередині своїх громад (особливо серед громад, де проживали меншини) були радикально скасовані, коли американська громадськість, до божевілля налякана видовищем падіння веж-близнюків, погодилася надати поліції безпрецедентні повноваження. Кульмінацією змін стало прийняття «Патріотичного акту», який знехтував Четвертою поправкою до Конституції та створив підстави для передачі військової техніки до арсеналів цивільних поліцейських. 

В атмосфері паніки після 11 вересня американці благословили масштабне переосмислення поліцейської культури, затверджуючи ставлення, яке найкраще символізує образ, чи навіть ікона, яку з гордістю носять поліцейські по всій країні: «тонка синя лінія» — вузька синя смужка, що в’ється у більшості випадків на тлі моря чорного кольору (не випадковий вибір). Хоча цей менталітет, безумовно, існував і до 11 вересня, терористичні атаки та подальше розширення повноважень поліції зробили його домінуючим. Це менталітет силового підрозділу, який вважає себе у облозі, — елітні воїни, що терпляче переносять жорсткі умови і недостатню оплату, самовіддано ризикують своїм життям кожного дня, щоб стримувати прилив злочинності, яка інакше затопила би країну. Співробітники поліції Сент-Луїса, репутація якої була розірвана на шматки у 2014 році після розстрілу Майкла Брауна та відсутності покарання офіцера-вбивці, використовували символіку «тонкої синьої лінії» як частину кампанії проти розслідування расизму та поведінки поліції у своєму департаменті.

Таке ставлення, притаманне поліцейським органам, є повною протилежністю усьому, що задумав Роберт Піл.

Свого часу я бачив цю культуру на власні очі, коли ніс патрульну службу у береговій охороні та коли захищав Департамент поліції Нью-Йорка від кіберзагроз. Я чув це, коли патрульним неодноразово казали, що їх першочерговим завданням було «забезпечити, що всі повернуться додому живими», — загалом невинне побажання, поки ви не зрозумієте, що воно надає пріоритет безпеці офіцерів поліції над тими людьми, яких вони присяглися захищати. Інша поширена аксіома — «краще тебе будуть судити дванадцять, ніж нести шестеро». Ці настрої взагалі важко сприймати спокійно, але вони стають сюрреалістичними, якщо звернути увагу на статистику: в минулому році професія поліцейського навіть не потрапила в топ-10 найнебезпечніших професій в Америці, згідно даних Бюро статистики праці. Ще більше занепокоєння викликає те, що я чув обидві цитати — дослівно — коли проходив тренування перед відправкою до Іраку на початку 2000-х. Цілком зрозуміло, що менталітет антитерористичних оперативників та військових під час бойових дій успішно здійснив стрибок до поліцейських лав, що патрулюють цілком мирні цивільні громади у США.

Але принципи Піла, окрім того, що дають поліції дорожню карту відновлення відносин з громадськістю, щоб полегшити і зробити більш успішною їх роботу, також містять суворе попередження: згоду можна дати, а також і забрати. Якщо слова Піла можна порівняти з «пряником», то твердження Мао — це «батіг»: коли люди зневажають поліцію, вони стають гостинними до злочинців, яких в інших обставинах здали б поліції. Поліцейським не варто патрулювати громадськість, яка не визнає їх владу, яка не хоче співпрацювати, яка ставиться до поліції, як до ворогів.

Коли згоду відкликають, робота стає не просто неможливою — гірше того, вона стає небезпечною. Навіть з усім військовим «залізом» і озброєнням, зібраним поліцією США, вони настільки у меншості порівняно з кількістю громадян, що реальна і системна ворожість до поліції стовідсотково стане небезпечною для офіцерів.

Ось чому нам всім варто бути стурбованими через твіт Делаторре. Не тому, що він настільки зухвалий сам по собі, а через те, що він символізує глухоту, втрату зв'язку між поліцією та громадськістю, якій вони нібито служать.

Офіцера Деніела Панталео звільнили лише через п'ять років після вбивства Еріка Гарнера. Незважаючи на те, що цього було явно надзвичайно мало і покарання сталося занадто запізно, його звільнення спричинило вибух роздратованого невдоволення серед співробітників NYPD, в тому числі слабо завуальовану погрозу від президента Асоціації Доброзичливої Поліції Патріка Лінча. Пізніше Лінч головував під час вотуму недовіри меру міста і уповноваженому з питань поліції і вимагав їхньої відставки, здебільшого через те, що він назвав «несправедливим» звільненням Панталео. А наступного місяця ще одне відео стало вірусним: як співробітники NYPD жартували про смертельну агонію щойно застреленого підозрюваного. «На одного мудака менше, цей вже не подасть на нас позов», — сказав один з офіцерів.

З кожним із подібних повідомлень згода громадськості на поліцейську діяльність підривається, і попередження Мао лунає трохи гучніше.

Захоплена новою реальністю пандемії, поліція раптом виявила, що вони не осаджені воїни (якими вони себе зображали), а працівники сфери громадського здоров'я, на яких покладено завдання забезпечити виконання цілої низки нових положень — соціальне дистанціювання, обов'язкове носіння масок і, найважливіше — протидія атмосфері страху та тривоги. Поліції, як ніколи, потрібні гарні стосунки з громадами, щоб забезпечити дотримання критичних заходів навіть тоді, коли правоохоронні патрулі не наглядають.

Якщо обурення суспільства недостатньо для того, щоб полісменам не було байдуже, можливо, цим поштовхом стане особиста зацікавленість. Поліцейські, як ніхто інший, повинні непокоїтися через те, що їхні представники неправильно передають їх повідомлення. Здатність правоохоронців виконувати свою роботу не тільки ефективно, але й безпечно може залежати від того, чи побачить нарешті громадськість поліцію, що служить їй, дійсно на своїй стороні. 

Автор: Майк Коул, працював аналітиком кіберзагроз у Департаменті поліції Нью-Йорка, а також командував резервом Берегової охорони США у нью-йоркському відділенні.

Оригінал: America’s Police Prepared for the Wrong Enemy, Foreign Policy

Переклад: Геннадій Цупін

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.