Основне місце дії роману «Патетичний блуд» - гуртожиток, дуже популярний топос літератури 1990-2000-х. У творчості Дністрового це логічний перехід від гопницького середовища вулиць, зображеного в попередніх романах - «Місто уповільненої дії» і «Пацики» - до іншої сфери зображення. Утім, кримінально-марґінальне минуле присутнє в біографії головного персонажа роману Віталіка (він не просто навчається в Ніжинському педінституті, а переховується тут від помсти тернопільських бандитів). Усе як має бути в літературі про «скурвлених дітей спальних районів, гнилого совка й обіцяних 90-х» (цитата з інтерв’ю Дністрового) - розхристані моральні принципи, в яких «понятія» поєднуються з елементами світових філософських систем і прагнення протиставити себе соціумові.
Герой, як водиться, вічно голодний, часто п’яний, що, безумовно, де в чому зближує його з персонажами роману Жадана «Депеш Мод» - марґіналами, що свідомо ігнорують суспільні норми. Проте є суттєва відмінність – Дністровий змальовує свого персонажа як сексуально привабливого, активного у пошуках пригод із жінками (у цьому аспекті, звичайно, «Депеш Мод» із загальновідомим «гомосексуалізмом ми не займаємось, хоча до того все йде» відпочиває :). Власне, це відповідає поширеному в народній чи молодіжній культурі романтичному образові гопника, і викликає активне заперечення читачів, котрі вважають, що література має сіяти переважно «розумне, добре, вічне»...
Напевно, ні в чому так не виявляється стильова й ідейна єдність романів Дністрового про «трудную молодьож», як у зображенні гендерних стосунків. Це виявляється як на рівні художніх деталей, так і сюжетних поворотів: Віталік нібито кохає Настю, але потім несподівано закохується у викладачку (Ліду), а ще є дівчинка Юля, а також низка інших дівчаток із гуртожитка, з якими в нього є сексуальні стосунки. При цьому Віталіка нібито турбує таке ставлення до дійсності, але з іншого боку, його внутрішня настанова позбутися марноти цього життя і досягнути «внутрішнього Тибету» примушує його ставитись із презирством до усталених норм та уявлень - досить типова позиція для сучасного юнацтва...
У метафоричному плані стосунки персонажа А. Дністрового з жінками – це наскрізний конфлікт суспільної структури (Настя, Ліда в «Патетичному блуді», Інга, Оля - в «Місті уповільненої дії») та ідеальної спільності гопників чи студентів-марґіналів, котрі вивільняються поза межі соціальних норм. Почуття Віталіка при цьому амбівалентні: з одного боку, він прагне змінити своє життя, відмежувавшись від старого кримінального минулого, освоївши місто (у даному випадку нове місто – символ нового Я), у спосіб, відомий в українській літературі від часів Степана Радченка (персонажа роману «Місто» Підмогильного) – через жінку. З іншого боку, «тривалі», «правильні» стосунки з хорошими домашніми дівчатками сприймаються як зазіхання на свободу, а тому реакцією на них може бути тільки цинічне заперечення та «показовий» (патетичний) блуд. Намагання відмежуватись від усього довколишнього видаються марними: «Я триваю. І мої думки тривають. А ще триває мій голод, ... моє роздратування, відчай, утома, ностальгія за домівкою та прикрі спогади про минуле» (с. 219) і часто приводять героя до таких зворушливих думок про одруження: «Господи, я не можу дати собі раду, не можу більш-менш упорядкувати своє життя. Невже пора одружуватися? Від цього запитання здригаюся. В мені все ніби закипає, перевертається, збуджується. Мабуть, це внутрішній опір, який керує мною» (с. 114).
Таким чином, авторові дуже майстерно вдається показати внутрішню розірваність, неусталеність етичних критеріїв, юнацький максималізм персонажа. Віталік повсякчас намагається довести хорошій дєвочці Насті, яка ненавидить общагу і хоче якнайшвидше «врятувати» коханого затишком домашнього життя, що вона має знайти іншого, кращого, більш підходящого тощо... і водночас сам піддається наївній мрії одружитися з Лідою, викладачкою, вдовою місцевого бандита, чиї почуття до хлопця руйнуються через кілька випадкових фраз. Отож, при всій поверховій романтизації образу, його безперспективність на даному етапі життя видається очевидною... Це не викликає в читача засудження, радше – вболівання за його подальшу долю.
До яких висновків прийде Віталік, який вибір зробить – залишається питанням. Діалектика сексу – кохання – зруйнованих матрімоніальних планів у «Патетичному блуді» завершується відкритим фіналом, котрий, імовірно, передбачає продовження. Розірвано стосунки з усіма жінками і прийнято рішення повернутись до Тернополя, де помирає батько. За логікою, там мусять бути розставлені крапки над «і» і початись новий етап у житті «збірного образу» «гопницької» прози А. Дністрового.
Зважаючи на декларовану автобіографічність романів, можна сподіватись на появу нового твору про несподіване перетворення гопніка-маргінала на поважного батька сімейства і солідного науковця. Це буде добрим уроком для тих, хто заперечує повчальний сенс літератури постмодернізму :).
Дністровий А. Патетичний блуд. – Х.: Фоліо, 2005.
Автор: Тетяна Трофименко
