Президенту надоели конфликты во власти (Заявление Президента Украины. Добавлена русская версия.)

Президент Украины Виктор Ющенко сделал заявление, в котором объясняет свои Указы и заявления об отставках. По его словам, он был готов к тому, что во власти могут возникнуть недоразумения, но считал это временным явлением.

Президент сказал, что стал свидетелем "того, как по сути, каждый день приходилось вмешиваться в конфликты, которые возникают между СНБО и правительством, между Госсекретарем и СНБО, между правительством и Верховной Радой". «Такие конфликты стали повесткой рабочего дня», - говорит Президент и добавляет, что договариваться – это долг высоких чиновников.

«Заява Президента України

Шановні журналісти, друзі, колеги!

Коли я стояв 23 січня цього року на Майдані і проголошував свою інаугураційну промову, я говорив про те, що в Україні буде професійна влада, влада чесна, яка день і ніч працюватиме на інтереси українця і держави, влада яка буде працювати однією командою, повторюю, чесно, відкрито і професійно.

Для цього я взяв до себе тих людей, які пройшли десятки мітингів, зустрічей із громадою, які стояли поруч зі мною на Майдані незалежності в Києві, люди, які допомогли відкинути стару корумповану владу, і дали змогу створити вільну Україну. Це були віддані люди, без яких наші успіхи, переконаний, восени минулого року були б неможливими.

Повторю, що 9 місяців тому я запропонував українському парламенту на посаду прем”єр-міністра Юлію Володимирівну Тимошенко, призначив секретарем РНБО Петра Олексійовича Порошенка, призначив Державним секретарем України Олександра Олексійовича Зінченка. Ці люди вели мою виборчу кампанію, хтось прийшов до мене у 2002 році, хтось прийшов за декілька місяців до завершення виборчої кампанії або під час виборчої кампанії. Для мене це люди неординарні, це мої друзі, і відверто скажу, про багато речей, про які я нижче буду говорити, буде говорити важко. Але я розумію, що ця розмова назріла, бо зачіпаються не інтереси стосунків із Урядом, РНБО чи держсекретарем, а бачимо, як згортаються ті процеси, які були самоціллю, власне кажучи, для виборців. Я знав, що між цими людьми існують певні непорозуміння. Переконаний, що це деталі, епізоди, які зустрічаються у будь-кого, тим більше у таких цікавих і неординарних людей. Переконаний, що в кожної великої людини є проблеми. Ці проблеми я сприймав як явище тимчасове. Я надіявся на те, що якщо кожен надіне своє ярмо, не вистачатиме часу для взаємних інтриг, на формування піару чи антипіару між певними політичними силами єдиної коаліції. Це були мої надії.

Більше того, хочу сказати, я дав своїм колегам величезні повноваження, які виходять з Конституції України. Переконаний, що ті повноваження, які сьогодні мав чи секретар РНБО, чи Державний секретар, чи Прем”єр-міністр, це ті повноваження, які не мав до цього ніхто з аналогічних посадовців, починаючи від формування структури, формування апарату, я не пригадую щоб жодна сторона після того, як була проведена величезна робота по формуванню основ діяльності того чи іншого інституту, коли були підписані всі базові документи, я не пригадую, щоб хтось був незадоволений. Але, з кожним днем, я все більше і більше ставав свідком того, як між цими інститутами ідуть спочатку протистояння, потім серйозні конфлікти. Потім взаємні закулісні інтриги, що почало передаватись уже на основу державної політики. Я став свідком того, як по суті, кожен день довелося втручатися у конфлікти, які виникають між РНБО і Урядом, між Держсекретарем і РНБО, між Урядом і Верховною Радою, одним словом, ці конфлікти вже стали повісткою дня роботи влади. Переконаний, що мої друзі, які були наділені такою унікальною довірою людей і такими небаченими повноваженнями, могли унікально використовувати цей ресурс на благо своєї роботи. Переконаний я також був і в тому, що люди, які перебувають на таких високих державних посадах, розуміють тягар державної відповідальності, і тому вважав, що вони зобов”язані чути одне одного і домовлятися – це їхній обов”язок.

Президент не повинен бути нянькою між ними для того, щоб злагоджувати стосунки. Хоча, я відверто скажу, я робив це охоче, бо розумів, що це питання державної ваги. Хоча мені було шкода витрачати часу на речі, які не були конструктивними. Але така дійсність. Повторюю – ці чвари продовжувалися, позиційні війни посилювалися. Причому, ці війни посилювалися за принципом «два українці – три гетьмани». Почала відчуватися атмосфера виборчої кампанії... один захотів на Київ іти, другий захотів на Київ, третій на Львів захотів іти, четвертий зробити перестановку політичних сил, заманити в коаліцію на вибори інших партнерів, одним словом, я став свідком того, що коли я проводжу нараду, довіра серед моїх партнерів нульова. Що після кожної наради, потім, в сторони виходили на якісь інші рівні, домовлялися про основи іншої політики і країна входила у скандал. Останній скандал на НФЗ. Я пам”ятаю, чим закінчилася моя п”ятниця минулого тижня, коли ми стали свідками того, як на унікальне рішення суду, яке далося нам дуже важко, але на унікальне чесне рішення суду через закулісні інтриги, які велися, причому велися не тільки в Україні, а й, що боляче, поза Україною, справа була доведена до конфлікту, коли люди вийшли на площу. Це при тому, що ми маємо ґрунтовне, глибоко правильне рішення суду. Але фінал історії якраз полягав не в тому, як із рук одної шайки підприємство передати державі, а вийшло як з одної шайки передати другій шайці. І тому люди отримали право на протест. Переконаний, що прийшов момент, коли мої колеги втратили командний дух і віру. Я це кажу з гіркотою. Бо ці люди залишаються моїми друзями незалежно від обставин. Я їх буду цінувати, але я мушу це говорити.

8 місяців Президент України був миротворцем серед цих інституцій. Я про це майже не говорив публічно. Я вважав, що це моя карма, яку я повинен нести. А Україна в той час втрачала темпи, у тому числі економічні. Думаю, що члени моєї команди слухали Президента, але не чули. І сьогодні, як би це не було важко, я повинен цей гордіїв вузол розрубати в ім.”я України. На Майдані, 24 серпня, в День незалежності, я пообіцяв колегам-посадовцям при владі... Ми стали свідками того, як у владі з”явилося багато нових облич, але стався парадокс – обличчя влади не змінилося. Країну знову звинувачують у корупції, країну знову звинувачують у тому, що немає публічних процесів в економіці, у тому числі приватизаційних. Ми стаємо свідками того, як процеси, ті, які могли б бути значно демократизованими, входять у вчорашню колію. Подивіться на дію податкової системи, митної системи, ми стаємо свідками зростаючого популізму... Зранку до вечора ми є свідками, знаєте, таких легковажних, солодких обіцянок, яких з кожним днем буде виконувати все важче і важче. Рішення, які притаманні цьому року, економічні, соціальні, їх можна робити один раз. Другий раз їх уже не повториш без економічних змін. Але ми стали свідками того, що жоден соціальний пакет не пропонується на 2006 рік – ні у плані соціальних навантажень, ні у плані соціальної реформи, ні в плані освіти, ні в плані медицини. Ми консервуємо ще 12 місяців тої стагнації, яка була в цій галузі. Я це прийняти не можу, друзі. Переконаний, що причиною цього стало нерозуміння значимості державних інтересів. Невміння працювати виключно на громадянина, на державу як найвища преференція для державного службовця. На перший план виконавчої системи влади став як піар себе, чи політичної сили, чи піар політичної позиції.

Переконаний, що з цим треба покінчити. Я бачу, що деякі посадовці захопилися цим піаром настільки, що вже не вистачає часу для продуктивної розмови. Життя без камер вони вже не уявляють. Хоча я завжди виступав і буду виступати за публічну роботу влади, чи то РНБО, чи Кабінету Міністрів, але друзі – це робиться після того, як зроблена робота. Нам не треба країну втягувати в небезпечні обіцянки, у небезпечний популізм. Переконаний, шановні друзі, що рік тому я пішов у Президенти не для того, щоб ключові державні інститути не мали порозуміння і не знаходили між собою злагоди і взаємоповаги. Не для того я вже рік ходжу не зі своїм обличчям. Переконаний, що не для цього стояли мільйони людей на Майданах. І робити вигляд, що нічого не відбувається, я не можу. Сьогодні я мушу сказати своїм співвітчизникам, що я мушу прийняти радикальні кроки по зміні керівництва Уряду, РНБО і Секретаріату Президента. Повторюю, я хочу віднині бачити найвищі державні інститути в системі роботи єдиної команди, які працюють на те, щоб у людей були робочі місця, кращі зарплати, кращі школи, краща медицина, щоб люди відчували, що влада працює у злагоді й гармонії, а держава – у спокої і стабільності. Тому я підписую Указ на відставку Уряду, на відставку секретаря РНБО і кілька днів тому на базі поданої Зінченком заяви про відставку я призначив Державним секретарем України Олега Борисовича Рибачука".

По материалам Официального сайта Президента Украины.


Русская версия заявления Президента.

"Уважаемые журналисты, друзья, коллеги!

Когда я стоял 23 января в этом году на Майдане и произносил свою инаугурационную речь, я говорил о том, что в Украине будет профессиональная власть, власть честная, которая день и ночь будет работать на интересы украинца и государства, власть которая будет работать одной командой, повторяю, честно, открыто и профессионально.

Для этого я взял к себе тех людей, которые прошли десятки митингов, встреч с людьми, которые стояли рядом со мной на Майдане независимости в Киеве, люди, которые помогли отбросить старую коррумпированную власть и дали возможность создать свободную Украину. Это были преданные люди, без которых наши успехи, убежден, осенью прошлого года были бы невозможны.

Повторю, что 9 месяцев назад я предложил украинскому парламенту на должность премьер-министра Юлию Владимировну Тимошенко, назначил секретарем СНБО Петра Алексеевича Порошенко, назначил Государственным секретарем Украины Александра Алексеевича Зинченко. Эти люди вели мою избирательную кампанию, кто-то пришел ко мне в 2002 году, кто-то пришел за несколько месяцев до завершения избирательной кампании или во время избирательной кампании. Для меня это люди неординарные, это мои друзья, и откровенно скажу, о многих вещах, о которых я ниже буду говорить, будет говорить тяжело. Но я понимаю, что этот разговор назревший, так как затрагиваются не интересы отношений с Правительством, СНБО или госсекретарем, а видим, как сворачиваются те процессы, которые были самоцелью, по сути говоря, для избирателей. Я знал, что между этими людьми существуют определенные недоразумения. Убежден, что это детали, эпизоды, которые встречаются у кого угодно, тем более у таких интересных и неординарных людей. Убежден, что у каждого незаурядного человека есть проблемы. Эти проблемы я воспринимал как явление временное. Я надеялся на то, что если каждый наденет свое ярмо, не будет хватать времени для взаимных интриг, на формирование пиара или антипиара между определенными политическими силами единой коалиции. Это были мои надежды.

Более того, хочу сказать, я дал своим коллегам огромные полномочия, которые следуют из Конституции Украины. Убежден, что те полномочия, которые сегодня имел будь то секретарь СНБО, или Государственный секретарь, или же Премьер-министр, это те полномочия, которые не имел до этого никто из аналогичных должностных лиц, начиная с формирования структуры, формирования аппарата, я не помню, чтобы какая-либо сторона после того, как была проведена огромная работа по формированию основ деятельности того или иного института, когда были подписаны все базовые документы, я не помню, чтобы кто-то был недоволен.

Но с каждым днем я все больше и больше становился свидетелем того, как между этими институтами идут сначала противостояния, потом серьезные конфликты. Потом взаимные закулисные интриги, что начало передаваться уже на основу государственной политики. Я стал свидетелем того, как, по сути, каждый день пришлось вмешиваться в конфликты, возникающие между СНБО и Правительством, между Госсекретарем и СНБО, между Правительством и Верховной Радой, одним словом, эти конфликты уже стали повесткой дня работы власти. Убежден, что мои друзья, которые были наделены таким уникальным доверием людей и такими невиданными полномочиями, могли уникально использовать этот ресурс на благо своего труда. Убежден я также был и в том, что люди, которые находятся на таких высоких государственных должностях, понимают груз государственной ответственности, и потому считал, что они обязаны слышать друг друга и договариваться – это их обязанность.

Президент не должен быть нянькой между ними для того, чтобы улаживать отношения. Хотя, я откровенно скажу, я делал это с готовностью, так как понимал, что этот вопрос государственного значения. Хотя мне было жалко тратить время на вещи, которые не были конструктивными. Но такова действительность. Повторяю – эти раздоры продолжались, позиционные войны усиливались. Причем эти войны усиливались по принципу «два украинца – три гетмана». Начала ощущаться атмосфера избирательной кампании... Один захотел на Киев идти, второй захотел на Киев, третий на Львов захотел идти, четвертый – сделать перестановку политических сил, заманить в коалицию на выборы других партнеров, одним словом, я стал свидетелем того, что когда я провожу совещание, доверие среди моих партнеров нулевое. Что после каждого совещания, потом, стороны выходили на какие-то другие уровни, договаривались об основах другой политики, и страна входила в скандал.

Последний скандал – на НФЗ. Я помню, чем закончилась моя пятница на прошлой неделе, когда мы стали свидетелями того, как на уникальное решение суда, которое далось нам очень тяжело, но на уникальное честное решение суда через закулисные интриги, которые велись не только в Украине, но и, что больно, за пределами Украины, дело было доведено до конфликта, когда люди вышли на площадь. Это притом, что мы имеем основательное, глубоко правильное решение суда.

Но финал истории как раз заключался не в том, как из рук одной шайки предприятие передать государству, а вышло, как из одной шайки передать другой шайке. И потому люди получили право на протест. Убежден, что пришел момент, когда мои коллеги потеряли командный дух и веру. Я это говорю с горечью. Поскольку эти люди остаются моими друзьями независимо от обстоятельств. Я их буду ценить, но мне нужно это говорить.

8 месяцев Президент Украины был миротворцем среди этих учреждений. Я об этом почти не говорил публично. Я считал, что это моя карма, которую я должен нести. А Украина в то время теряла темпы, в том числе экономические. Думаю, что члены моей команды слушали Президента, но не слышали. И сегодня, как бы это ни было тяжело, я должен этот гордиев узел разрубить во имя Украины. На Майдане, 24 августа, в День независимости, я пообещал коллегам – должностным лицам при власти... Мы стали свидетелями того, как во власти появилось много новых лиц, но произошел парадокс – лицо власти не изменилось. Страну снова обвиняют в коррупции, страну снова обвиняют в том, что нет публичных процессов в экономике, в том числе приватизационных. Мы становимся свидетелями того, как процессы, те, которые могли бы быть значительно демократизированными, входят во вчерашнюю колею. Посмотрите на действия налоговой системы, таможенной системы, мы становимся свидетелями возрастающего популизма...

С утра до вечера мы являемся свидетелями, знаете, таких легкомысленных, сладких обещаний, которые с каждым днем будет выполнять все труднее и труднее. Решения, присущие этому году, экономические, социальные, их можно делать один раз. Второй раз их уже не повторишь без экономических перемен. Но мы стали свидетелями того, что ни один социальный пакет не предлагается на 2006 год – ни в плане социальных нагрузок, ни в плане социальной реформы, ни в плане образования, ни в плане медицины. Мы консервируем еще 12 месяцев той стагнации, которая была в этой сфере. Я это принять не могу, друзья. Убежден, что причиной этого стало непонимание значимости государственных интересов. Неумение работать исключительно на гражданина, на государство как высшая преференция для государственного служащего. На первый план исполнительной системы власти стал PR себя, или политической силы, или PR политической позиции.

Убежден, что с этим надо покончить. Я вижу, что некоторые чиновники увлеклись этим PRом настолько, что уже не хватает времени для продуктивного разговора. Жизни без камер они уже не представляют. Хотя я всегда выступал и буду выступать за публичную работу власти, будь то СНБО или Кабинет Министров, но, друзья, это делается после того, как сделана работа. Нам не надо страну втягивать в опасные обещания, в опасный популизм. Убежден, уважаемые друзья, что год назад я пошел в Президенты не для того, чтобы ключевые государственные институты не имели согласия и не приходили между собой к согласию и взаимоуважению. Не для того я уже год хожу не со своим лицом. Убежден, что не для этого стояли миллионы людей на Майданах. И делать вид, что ничего не происходит, я не могу. Сегодня мне нужно сказать своим соотечественникам, что мне нужно принять радикальные шаги по смене руководства Правительства, СНБО и Секретариата Президента. Повторяю, я хочу отныне видеть высшие государственные институты в системе работы единой команды, которые работают на то, чтобы у людей были рабочие места, лучше зарплаты, лучше школы, лучше медицина, чтобы люди ощущали, что власть работает в согласии и гармонии, а государство – в покое и стабильности.

Поэтому я подписываю Указ на отставку Правительства, на отставку секретаря СНБО и несколько дней назад на базе поданного Зинченко заявления об отставке я назначил Государственным секретарем Украины Олега Борисовича Рыбачука".

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.