Михайло Барбара, музыкант: «Був такий шоковий, смурний стан після цього, власне, самих результатів оголошення попередніх 21-го числа, ми віддуплялися понеділок, бо до сьомої години, як спостерігачи працювали на дільницях.
Прийшли люди зі штабу з запитанням – а що робити. В нас відповідь була конкретна, ставити палатки, що робити. Де?. Тут. Тут ми їх і поставили. Почали приходити професійні туристи і альпіністи, які принесли абсолютно офігітельні штуки, такі ніби гірчичники. Іх треба було розпаковуєшь, на футболку клеїш і вони гріє. Супер помогло в першу ніч вистояти».
Светлана Олешко, театральный режиссер: «Харків відрізнявся тим, що насправді перед цим він декілька місяців був суцільно біло-голубим. Біло-блактитне – воно було на бігбордах і в телевізорі, а в житті насправді було помаранчеве... Купа людей же пришло власно в Харкові. Підримати власно Жадана , Барбару, Арабески. Люди, які казали, ми не віримо штабам, але віримо вам, тому що читали ваші книжки. Я думаю, що це класно і правильно, і так має бути».
Михайло Барбара, музыкант: «Це таке родинне свято. Без фейерверків, без концертів, просто прийшли сюди ввечері, вузьким колом рідних і близьких, фронтових сто грам... тоді не пили, а сьогодні можна було... конячку бахнули...»
Интервью Сергея Жадана. Год спустя
«Ніби всі розуміли, що ми вибираємо менше зло. Просто, якщо пам’ятаєш, на цьому намагалися не акцентувати. І я не знаю, які можуть бути розчарування, яка може бути депресія?! Якщо вибирали менше зло - тепер треба боротися з меншим злом. З меншим злом боротися легше, ніж з більшим злом. Бо воно не таке велике».
