Дні в музеї. Досвід Польщі

Одинадцять музеїв за п’ять днів — це багато чи мало? Для звичайного туриста, можливо, занадто, але для музейних співробітників — цілком оk! 

На початку квітня фахівці з Харківського літературного музею за підтримки Польського інституту в Києві відвідали Варшаву та Краків, аби дізнатися, як працюють їхні колеги та поділитися власним досвідом.

Для нас було важливим зрозуміти, у який спосіб польським музеям, що теж свого часу перебували під потужним впливом радянської ідеології, вдалося перетворитися з законсервованих «місць збереження експонатів» на осередки для спілкування та «розумного відпочинку», майданчики для обговорення важливих соціокультурних питань. Саме такі процеси харківський Літмузей намагається «запустити» у своїй діяльності, впроваджуючи нові форми роботи з відвідувачами, аби відійти від стереотипу музею як місця, де «руками не чіпають».

Першим музеєм, який ми відвідали у Польщі, став музей Варшавської Праги — одного з «не найкращих» районів. Менш відомий, аніж скажімо, Музей варшавського повстання чи Музей польських євреїв, цей заклад показує життя окремо взятої частини міста в історичній перспективі через побутове, щоденне життя мешканців. Тут немає виразної ідеологічної складової, тому навіть інформація про тих, хто став відомим у науці, мистецтві та інших сферах, зовсім не нагадує стендів на кшталт «кращі люди міста». Якщо би я уявляла собі в Харкові музей Салтівки чи Холодної Гори, він мав би виглядати саме так! Родзинкою музею Варшавської Праги є залишки єврейської молільні, що функціонувала від другої половини 19 століття, із оригінальними фресками. А для дітей тут діє сучасно обладнаний освітньо-розважальний центр, у якому було так само затишно, як і в літмузейній «Книзі».

Профільним для харківських літмузейників є Варшавський музей літератури імені Адама Міцкевича, де ми мали зустріч із дирекцією та працівниками науково-освітнього відділу. Експозиція, присвячена чільному польському поетові, облаштована традиційно, зате робота з дітьми побудована на інтерактиві та розвиваючих методиках. Знайшли ми й побратима нашого славнозвісного дивана Тичини — канапу з часів Адама Міцкевича.

Вражає своїми розмірами та охопленням величезних обсягів інформації музей Варшавського повстання. Трагічні сторінки Другої світової війни розкриваються тут за допомогою найсучасніших технічних і мультимедійних засобів. Ви можете «зателефонувати» учасникам повстання (почути запис живого голосу у слухавці), побачити кадри кінохроніки тих часів або повнометражні фільми у спеціально обладнаному кінотеатрі, зануритись у моторошну атмосферу окупованої Варшави завдяки аудіозаписам, що лунають в експозиційних залах. Психологічно тяжким є споглядання артефактів, пов’язаних із побутом повстанців, наприклад, скриньками, які мають ту саму вагу, що й вага праху спаленої людини. А пройшовши вузьким ходом через підземні комунікації міста, отримуєш добрий стимул до осмислення історичних подій…

Дотичну проблематику розкрито й у краківському музеї «Фабрика Шиндлера». Побут довоєнного міста, окупаційний період, атмосфера єврейського ґетто — експозиція відтворює широке суспільно-побутове тло доби, не зосереджуючись лише на подіях, відомих із кінофільму «Список Шиндлера», який присвячено німецькому власникові фабрики, котрий урятував від загибелі понад тисячу своїх працівників. 

Здатність поляків не уникати дражливих тем засвідчує ще один музей — Історії польських євреїв. Показуючи історію співжиття народів від часів середньовіччя, експозиція підводить відвідувача до пошуку питань про причини Голокосту, місце й роль особистості в умовах війни та соціальних катаклізмів. Велика кількість можливостей для інтерактиву, самостійного отримання інформації робить музей відкритим і цікавим для відвідувачів різного віку.

Значно меншим за масштабом виявився варшавський Дім зустрічей з історією, що по суті є не музеєм, а місцем для публічних обговорень важливих суспільних тем. Попри те, що заклад виглядає більш камерним у порівнянні з «великими» музеями, тематика виставок та дискусій є не менш значущою й охоплює проблеми історії ХХ століття та сьогодення. Працює тут і галерея, у якій наразі представлено фотографії з часів звільнення Варшави від нацистської окупації.

Геть не схожими на українські історичні музеї видалися «Підземелля Ринку» у Кракові. Музей побудовано в самому серці міста, на ринковій площі. Поряд із великою кількістю артефактів, що були знайдені під час розкопок, тут активно задіяні розвиваючі технології. Відвідувачі можуть почути «голоси» середньовічного Кракова, потрапити на його вулиці; дізнатися, як відрізняється ваш зріст від зросту тодішньої людини; стати на ваги, подібні до тих, що ними користувалися вітчизняні та приїжджі купці; самостійно зробити цікаву археологічну знахідку, виготовити старовинну монету та багато іншого. Розважальний та пізнавальний компонент поєднано в цьому музеї так вдало, що відвідувачі справді забувають про час.

Загалом слід відзначити, що спрямування на інтерактив та освітні й розважальні програми в польських музеях є не менш важливим, аніж осягнення проблем історичної пам’яті та шляхів розвитку суспільства. Зустрічі з освітянами засвідчили, що українські музейники в цілому рухаються в тому ж напрямку, хоча, на жаль, наші матеріальні та організаційні можливості є на сьогодні значно скромнішими.

В одному з найбільших із оглянутих Музеї народовому у Варшаві, де представлені пам’ятки мистецтва різних часів, активно працюють із різними віковими та соціальними аудиторіями, залучаючи до співтворчості літніх відвідувачів із онуками, молодих мам, дітей від 3-4 років, волонтерів. В експозиції, що створювалася кількома групами малечі, можна дуже злякатися, коли у телефоні залунає жахливий сміх, і отримати справжнє задоволення від перегляду короткого фільму про Мінотавра, де в головних ролях знялися маленькі артисти. Музей відкрив свої фонди, аби діти могли вибрати ті картини або скульптури, що викликали в них певні асоціації, — часто доволі несподівані.

Освітній роботі було присвячено зустріч із Анною Ґрунвалд, яка курує освітню роботу з дітьми у варшавському Етнографічному музеї. Усі проекти мають партисипаційний характер: виставки творяться самими дітьми або підлітками. Часом до спільної творчості залучаються й представники соціально проблемних верств — скажімо, учні колонії. При музеї діє аналог наших літніх таборів, коли діти проводять тут усі дні, разом вирушають у подорожі.

Але справжнім раєм для дітей є, поза сумнівом, Центр науки Коперніка у Варшаві, де засадничі знання та найвизначніші винаходи з різних сфер науки подаються в ігровій, доступній формі.

Привернули особливу увагу дві виставки в Етнографічному музеї у Кракові. Перша з них присвячена Великодню, друга — весільній традиції. Неодноразово інтерпретовані, ці теми звучать геть по-новому, несподівано й оригінально.

Окрім власне музеїв, харківська делегація мала зустріч також із співробітниками Міжнародного центру культури у Кракові та Едітою Олдак, представницею громадської організації «Із осідком у Варшаві». Попри те, що масштаби діяльності цих установ суттєво різняться, важливою стала для нас можливість ближчого знайомства з принципами їх роботи. Створення недержавних організацій при українських музеях нині є неуникною необхідністю, адже, не отримуючи необхідної матеріальної підтримки (яку мають, скажімо, польські музеї та культурні центри, фінансовані Міністерством культури), наші заклади змушені залучати донорів і партнерів для започаткування різних ініціатив.

Майже у всіх польських музеях є кав’ярні, крамнички музейних сувенірів, власні видавництва, де виходять друком матеріали від найпростіших рекламних до розкішних каталогів художніх виставок чи збірники наукових статей.

Власне, усе це для українських музеїв здебільшого належить до сфери мрій або, у кращому випадку, є справою далекої перспективи. Разом із тим, не може не надихати те, що у прагненні реформувати музеї ми з польськими колегами рухаємось в одному напрямку. Нові контакти та цікаві ідеї, сподіваємося, переростуть у спільні. 

Автор: Тетяна Трофименко, заступник директора з наукової роботи Харківського літературного музею

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.