Усі громадські дискусії з приводу України присвячені конфронтації, що виникла зараз. Але чи знаємо ми, до чого все йде? За моє життя я бачив чотири війни, які починалися з величезним ентузіазмом, при широкій підтримці суспільства, і всі ці війни ми потім не знали, як закінчити, з трьох ми вийшли в односторонньому порядку. Справжній тест для політиків — це «як закінчити війну», не «як війну почати».
Занадто часто проблему України представляють як вирішальний поєдинок: приєднається Україна до Заходу чи до Сходу. Однак, якщо Україна хоче вижити і жити в мирі, вона не повинна приймати одну зі сторін та протиставляти себе інший. Вона повинна бути мостом між ними!
Росія повинна прийняти той факт, що спроби силою схилити Україну до того, щоб стати її сателітом, і таким чином знову розширити межі Росії будуть нищівними для Москви, і призведуть до чергового витка взаємного тиску між нею і Європою, і США, що вже мало місце в історії.
Захід повинен усвідомити, що для Росії Україна ніколи не буде просто ще однією іноземною державою.
Російська історія починалася з того, що називається Київською Руссю. Російська релігія почала поширюватися звідти. Україна була частиною Росії століттями, а їх історії були тісно переплетені і до того. Одна з найважливіших битв за свободу Росії, яка почалася з Полтавського бою в 1709, пройшла на українській землі.
Чорноморський флот — засіб Російськоъ військової присутності в Середземномор'ї — базується в Севастополі, в Криму, на довгостроковій основі. Навіть такі знамениті дисиденти як Олександр Солженіцин і Йосип Бродський наполягали на тому, що Україна є невід'ємною частиною російської історії і, власне, самої Росії.
Європейський Союз повинен зрозуміти, що це його бюрократичні зволікання і підпорядкування стратегічних питань внутрішнім політичним інтересам при переговорах про взаємовідносини з Україною якраз і призвели до того, що переговори перетворилися на кризу. Міжнародна політика — це мистецтво розставляти пріоритети!
Важливо також враховувати фактор українського народу. Вони живуть в країні зі складною історією та двомовністю. Західна частина була приєднана до Радянського Союзу в 1939 році, коли Сталін і Гітлер ділили військову здобич. Крим, 60 % населення якого — це росіяни, став частиною України тільки в 1954, коли Микита Хрущов, українець за національністю, подарував його Україні на честь святкування 300-річчя угоди між Росією та українським козацтвом.
На заході України поширене католицтво; схід України переважно православний. Захід говорить по-українськи, схід говорить переважно россійською. Будь-які спроби однієї частини України домінувати над іншою — такі приклади вже були — можуть, в кінцевому рахунку, привести до громадянської війни або розпаду держави.
Розглядати Україну як частину конфронтації між Заходом і Сходом — на десятиліття вперед знищити будь-які можливості привести Росію і Захід — особливо Росію і Європу — в стан нормально взаємодіючої міжнародної системи.
Україна є незалежною всього 23 роки. До цього вона перебувала під тією або іншою формою іноземного управління з 14 століття. Нічого дивного, що її лідери ще не навчилися ні мистецтву компромісів, ні тим більше розумінню історичної перспективи.
Політика незалежної України з усією очевидністю демонструвала, що коріння проблеми лежать у спробах українських політиків нав'язати свою волю протилежної частини країни, спочатку з одного боку, потім — з іншого. У цьому суть конфлікту між Віктором Януковичем і його принциповим політичним противником Юлією Тимошенко. Вони представляли дві різні частини України і обидва прагнули до нероздільної влади. Мудрий політик в США відносно України став би шукати шляхи до того, щоб дві частини країни нормально взаємодіяли між собою. Тут потрібно шукати згоду, а не чвари або спроби домінування.
Росія і Захід у всіх цих чварах всередині України не дотримувалися таких принципів. Кожна зі сторін робила ситуацію тільки гірше. Росія не могла нав'язати військове вирішення питання без того, щоб опинитися в ізоляції, в той час як багато її кордонів і так вже виглядають досить сумнівними. Для Заходу ж демонізація Володимира Путіна — це не політика; це пошук алібі, щоб виправдати відсутність виразної політики.
Путіну слід було б дійти до розуміння, що, як би він не був обурений, політика військового вторгнення призведе до нової Холодної Війні. Зі свого боку США не повинні сприймати Росію як загублену вівцю, яка смиренно сприйме правила, задані Вашингтоном. Путін — серйозний стратег, який базується на російській історії. Розуміння американських цінностей і філософії — не його сильна сторона. І точно так само, розуміння російської історії та психології ніколи не було сильною стороною американських політичних діячів.
Лідери всіх сторін повинні повернутися до того, щоб переглянути можливі наслідки, замість того щоб змагатися в позерстві . Ось мої міркування про те, які наслідки можливі з урахуванням цінностей та інтересів безпеки всіх сторін:
1. Україна повинна мати право вільно вибирати, в які економічні і політичні асоціації їй вступати, в тому числі з Європою
2. Україна не повинна приєднуватися до НАТО, це позиція, яку я прийняв ще 7 років тому, коли це питання востаннє піднімалося
3. Україна повинна мати можливість формувати будь-який уряд у відповідності з волевиявленням її народу. Мудрі українські лідери зможуть у такому випадку вибрати політику згоди між різними частинами їхньої країни. У міжнародному плані вони можуть наслідувати приклад політики, яку веде Фінляндія. Ця країна не залишає ніяких сумнівів у своїй однозначній незалежності, співпрацює із Заходом з більшості питань, при цьому старанно уникає будь-якої офіційної конфронтації з Росією.
4. Дозволити Росії анексувати Крим — абсолютно несумісно з існуючими правилами світового порядку. Однак можна надати Криму всередині України більше свободи. Для цього Росія повинна визнати суверенітет України над Кримом. Україна повинна посилити Кримську автономію шляхом виборів, проведених у присутності міжнародних спостерігачів. Цей процес повинен включити також виключення будь-якої невизначеності відносно статусу Чорноморського флоту в Севастополі.
Все це принципи. Не рецепти. Люди, добре знайомі з цим регіоном, помітять, що не всі вони здадуться такими вже ласими для деяких сторін. Але результатом тут повинна бути не абсолютна задоволеність однієї зі сторін, а нормальний баланс невдоволень усіх сторін. Якщо якесь рішення, засноване на цих рівних за важливістю елементах, не буде досягнуто, рух на посилення конфронтації буде ставати сильнішим І часу залишилося зовсім небагато.
© 2014 Tribune Media Services
Генрі Кіссінджер був Держсекретарем США з 1973 по 1977 рік.
Джерело: Washington Post
Фото: Спорт-Экспресс
Переклад за англійської російською: Майя Тульчинська
Переклад з російської українською: MediaPort™