Перша спроба.

Перша спроба.

Коли мери були великими, а дерева малими.

orysia | 28 Август, 2010 15:12

У дні, коли навколо міського парку тривають криваві баталії, хочеться згадати, що колись наше місто знавало кращі часи. Часи, коли міські голови були гідні звання «голова». Часи, коли благодійники були благодійниками за покликом серця, а громадські діячі щиро вірили у добрі «заразительные примеры» та силу душевних почуттів.

продовження статті: http://glavnoe.ua/indexg.php?article_id=3881

Демократи єднаються перед розстрілом. Час настав.

orysia | 28 Июль, 2010 19:42

Шановні колеги політики! Відлік часу до місцевих виборів почався. І відбудуться вибори за законом, який не критикує хіба лінивий, якщо не рахувати членів ПР. Закон про вибори до місцевих рад суперечить Конституції України, попередньому досвіду українських виборчих кампаній і просто здоровому глузду. Перемога кандидатів, що не мають адмінресурсу за цим законом практично неможлива. До того ж різноманітні демократичні партії підуть на вибори роз’єднаними, на відміну від ПР, згуртованої та озброєної адмінресурсом і різноманітними технологіями фальсифікацій. Що ж робити у такій ситуації нам – представникам демократичних сил? Яку зброю ми маємо? На мою думку, єдина зброя яку ми маємо для боротьби із спільним ворогом – єдність. Але як найефективніше використати цю зброю? Я категорично не сприймаю ідеї деяких політиканів про те, що одні партії мають відмовитись від участі у виборах на користь інших – „кращих”. Кращими ті політикани , звичайно, вважають себе. Подібні висловлювання не мають нічого спільного з демократією і тільки підсилюють розбрат. Візьму на себе сміливість висловити кілька пропозицій, які можуть зміцнити позиції демократичних сил на Харківщині у сьогоднішній майже безнадійній ситуації:

Повний текст статті http://kharkivyany.org/index.php?option=com_content&view=article&id=154:2010-07-28-09-45-22&catid=55:2010-02-04-10-31-28&Itemid=107

Війна у великому місті.

orysia | 25 Май, 2010 01:13

У Харків прийшла війна. Війна громадянська. Ознакою цього є барикади у місті. Професійно зроблені, охайні, міцні. На цих барикадах вже пролилася перша кров. На цих барикадах вже є перші полонені. Тривають довгі телевізійні і Інтернетні дискусії про долю парку Горького і лісопарку. Але за розмовами, на мою думку, лишилося непоміченим найголовніше – вперше протистояння між владою і громадою у нашому місті дійшло до фази барикадних боїв. Боротьба за збереження парку Горького і лісопарку не перше протистояння між мешканцями і чиновниками. Ігнорування громадської думки давно стало традицією. Осередки більш менш організованого спротиву владі і забудовникам періодично виникали у різних кінцях міста. Деякі з тих локальних боїв мешканці виграли, деякі програли. Але справжні барикади з”явилися вперше. Я бачу у цьому перехід протистояння у нову фазу. Точка неповернення все ближче. Точка після якої перемовини слуг народу з територіальною громадою стануть неможливими. Невже Харків чекає доля паризьких передмість із спаленими машинами, розтрощеними вітринами, пляшками „коктейлю Молотова”? Важко повірити, що наше місто може піти таким шляхом. Компроміс ще можливий. Але часу все менше. У будь який момент може спалахнути іскра, яка викличе вибух. Або може комусь потрібний громадянський конфлікт? Хтось навмисно провокує харків”ян, випробовує терпіння, демонструючи нам що ми порожнє місце? Під час громадянської війни вибори скасовують, чи не так? Передчуття війни у великому місті з”явилося у мене вчора вранці. Ранок я провела на тих самих барикадах. І я дуже хочу помилитись у своєму передчутті. Сподіваюсь на помилку.

Ніч з духами. У літературному музеї.

orysia | 20 Май, 2010 01:26

Ніч музеїв, подія для Харкова досить незвична, хоч і відбувається вже не вперше. У цю травневу ніч наша невеличка компанія обрала Літературний музей. Нічна програма мала загадкову назву „Санаторійна зона”. Саме те що треба. Йти недалеко – майже навпроти мого будинку. На місто насувалися сутінки. Охочі долучитися до дійства збиралися у музейному садочку. Повітря було насичене пахощами конвалій.

Для початку стомленим мешканцям мегаполісу запропонували перенести себе до Гетьманщини 18 сторіччя або перевтілитись у героїв „Енеїди”. Всіх охочих танцмейстер навчав старовинних танців у садочку музею. Хлопці і дівчата несамовито кружилися, стрибали, тупотіли, плескали в долоні з вигуками „ойра-ойра” . Моментами здавалося, що то не люди, а якійсь лісові чугайстри з русалками розважаються. Містика. Це виглядало так:

Публіка більш солідна зібралася навколо імровизованого ломберного столику за яким грали у карточну гру, популярну колись серед наших предків. Гра має назву „возик”. Як з”ясувалося, правила гри ті ж самі, що і добре відомому всім „дурні”. А от назви карт і мастей були зовсім інші. Без шпаргалки неможливо запам”ятати. Я вивчила тільки, що „дама” звалася „пані” чи „краля”, а „валет” - „вершник”, „нижник” або „хлопець”.

Коли „возик” перетворився в „дурника”, він втратив найцікавіше – фінал гри. В добрі старі часи той хто програв мав провезти на собі спочатку того хто виграв, а потім інших учасників гри. Дядько який залишився, виконав свій обов’язок, весело вигукуючи : „возик, а не коник!”

У „возика” грали авторською колодою карт у бароковому стилі із зображеннями козацької старшини.

В іншому кутку подвір”я палало вогнище, на якому варилася юшка:

Поряд спритні дівчата ліпили галушки, терли мак і змішували буряк з хроном. Одночасно вони встигали читати обрані місця з „Енеїди”, присвячені застіллям та розповідати чим можна було наїстися на слобожанському ярмарку і скільки коштувала вся та смакота.

Коли на Харків остаточно впали сутінки танцюристи, картярі, глядачі і всі охочі нарешті отримали можливість скуштувати наїдки. Вистачило всім. Але потроху. Бенкетування завершилося.

На добре нагодованих, хоч і дещо стомлених танцями відвідувачів чекало продовження програми – квести, ігри, музика, фільми.

На вході в експозицію гостей зустріла дівчина у білому халаті. Перед нею лежав стосик папірців, схожих на квитки. Тим хто до неї підходив, вона ставила питання. „Що вам більше до вподоби минуле чи майбутнє” – запитала дівчина в нас. Ми дружно обрали майбутнє. „Ну, то ви футуристи”, сказала дівчина, перебираючи папірці. „А футуристи у нас закінчилися”. Додала вона перебравши весь стосик. Але всередину пропустила. З наближенням півночи відвідувачів ставало все більше. Людей? А може серед них замаскувалося кілька десятків духів справжніх футуристів та неокласиків? Чи все ж таки серед харків”ян так багато фанатів української культури? Мабуть без чарів не обійшлося.

А що було далі? Приходьте до літературного музею, і побачите на власні очі та почуєте власними вухами. Можна вдень. Найкраще зібрати 5-6 друзів і замовити інтерактивну екскурсію. І поспішайте. Треба встигнути, поки цей острівець української культури ще діє. За чутками, нова-стара влада вже ставить питання про доцільність перебування Літературного музею у приміщенні де він працює.

Ми харків'яни - хто наші герої? Частина 3. Герої і циніки.

orysia | 21 Апрель, 2010 20:21

Я вже писала про особняк на Сумський 52 і про те, що на цьому будинку була встановлена меморіальна дошка лікарю. http://forum.mediaport.ua/read.php?62,684490,page=3 Чи часто ми звертаємо увагу на меморіальні дошки на харківських стінах? Чи зупиняємося щоб прочитати викарбуваний текст? Напевно рідко. Чи цікавимось хто саме потурбувався про вшанування пам”яті наших земляків. Скажу чесно, я часто буваю неуважною до подібних речей. Мою увагу до меморіальної дошки з Сумської 52 привернуло тільки її зникнення. Історія виявилась справжнісіньким детективом. Результати нашого з колегами невеличкого приватного детективного розслідування наступні:У 2003 році на будинку тубдиспансеру за ініціативою грецького товариства Харкова було встановлено меморіальну дошку на честь лікаря-фтізіатра Ксенії Олександрівни Іліаді, яка багато років працювала у тубдиспансері. Всі витрати по створенню і встановленню меморіальної дошки профінансував грецький бізнесмен і меценат Нікос Богоніколос, він особисто був присутнім на відкритті дошки. В Інтернеті жодної інформації про Ксенію Іліаді знайти не вдалося, тому я звернулася до відомої дослідниці історії грецької громади Харкова пані Олени Узбек. Вона розповіла мені наступне.Іліаді К.О. народилась 20 січня 1895 р. в с. Бардари Кишинівського повіту Бесарабскої губернії. У 1917 р. Ксенія Олександрівна переїхала до Харкова щоб вступити на медичний факультет. К.О. Іліаді працювала медичною сестрою, одночасно у 1921 р. вона вступила до Харківського медичного університету, який закінчила у 1928 р., отримавши кваліфікацію лікаря-фтізіатра. У роки німецької окупації К.О. Іліаді, яка добре володіла німецькою мовою, продовжувала працювати у тубдиспансері, з ризиком для життя рятувала молодих харків”ян відвідправки на роботи до Німеччини. Лікувала поранених і важко хворих. Більшості врятованих Ксенія Олександрівна видавала медичні довідки про наявність у них відкритої форми туберкульозу. Після повернення радянської влади К.О. Іліаді зазнала переслідувань і допитів за нібито „співпрацю” з окупаційним режимом, на її захист виступили врятовані нею земляки. Ксенія Олександрівна і після війни продовжувала скромно працювати, боротися за життя людей. Вона нікому не розповідала про свій подвиг і громадськість не знала про нього. К.О. Іліаді пропрацювала майже 40 років лікарем-фтізіатром, вийшла на пенсію у 1967 р. Жила Ксенія Олександрівна самотньо. Точну дату її смерті і місце поховання з”ясувати не вдалося.Меморіальна дошка прикрашала будинок колишнього диспансеру 6 років. І дивним чином зникла у серпні-вересні 2009 р. Мені важко зрозуміти людей, у яких піднялася рука вчинити подібний злочин. Але жадібність людська меж не знає. Кому ж заважала меморіальна дошка лікарю-гуманісту? Будівельній фірмі ДЕЛЛА. Злочинні забудовники готові все місто пустити під бульдозер заради отримання надприбутків.Міська влада Харкова традиційно проявила сліпоглухонімоту, що завжди трапляється коли задіяні інтереси споріднених бізнесових структур. Міське управління культури відмовляється вживати заходів для пошуку і відновлення меморіальної дошки. Мотивуючи це тим, що згідно рішення міськради ухваленого у 2008, здається, році, відповідальність за збереження меморіальних дошок несе той хто їх встановлював.Довелося звернутися з листом до пана Богоніколоса, бо згідно цього рішення саме він є відповідальною особою. Пан Богоніколос довго не міг зрозуміти що сталося з дошкою, як це „зняли”. Кілька разів перепитував: „може дошка потребувала ремонту, може була у поганому стані? Можливо потрібні гроші для ремонту?”Не розуміють європейці реалій нашого життя. Але міжнародний скандал таки буде. На жаль, це погіршить репутацію Харкова. Але іншого шляху не має.Щовесни в українських ЗМІ починається істерія, іншого слова не знаходжу з приводу перемоги совєтьського тоталітаризму над німецьким. Цього року знов добкіни, кернеси і іже з ними беруть участь у цьому камланні. Особливо цинічними їхні балачки про вшанування ветеранів здаються мені тепер. І.о. Кернес, шануєш ветеранів Другої Світової війни, або Великої Вітчизняної, якщо цей термін більше до вподоби? Доведи це. Добкін, ти був мером у 2009, при тобі стався злочин, ти не вжив заходів. Питання тебе теж стосується.Якщо харківська міськрада до 9 травня 2010 року, 65 річниці радянської Перемоги не знайде і не відновить меморіальну дошку К.О. Іліаді на Сумський 52 – то всі виступи їхні присвячені цій даті звичайна цинічна чиновницька балаканина. І жодної краплини щирості у словах добкіних-кернесів немає і не буде.

Зрадника України - до кримінальної відповідальності!

orysia | 19 Март, 2010 20:10

19 березня 2010 року

Генеральному прокурору України Медведьку О.І.

Голові Служби безпеки України Хорошковському В.І. ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

Щодо притягнення до відповідальності громадянина Табачника Д.В. за порушення Конституції та законів України

Шановний Олександре Івановичу!

Шановний Валерію Івановичу! Просимо вас дати правову оцінку публічних заяв і закликів нинішнього міністра освіти Д.В.Табачника. Звертаємо вашу увагу на те, що протягом тривалого часу, зокрема у 2008-09 роках на сторінках тижневика "2000", газети "Киевские ведомости", російського сайту "Єдиное отечество", сайту "Комунист" та подібних ЗМІ, а також окремими книжками вийшли десятки публікацій Д.Табачника в яких пропагуються наступні ідеї:1. Українці розділені на дві нації: галичан і власне українців. Перші є побічним продуктом розвитку польської та австро-угорської держав. Галичани називаються "крестоносцами', та "реликтовым народцем руссо-польского пограничья". Згідно теорії Д.Табачника вони є меншістю, проводять антиросійську й антиукраїнську політику, нав’язують всій Україні "свою" мову, культуру, ідеологію тощо. "Ничего общего с идеологией украиноненавистнической части Галичины у Украины и ее народа нет и быть не может. Ее слегка закамуфлированное принятие под флагом мнимого 'единства' или 'консолидации' станет предательством исторического выбора народа Великой Украины и жизненных интересов миллионов соотечественников" (Галичанские 'крестоносцы' против Украины //2000 (тижневик) - № 28-29- 2008). "Сегодняшняя антиукраинская, антироссийская, антиевропейская и даже античеловеческая (в ценностном измерении) политика украинского руководства есть в значительной степени результат засилья галицийского радикализма в украинской политике (Страна без истории – страна без будущего //2000 (тижневик) - №38 – 2009)."И сегодня идея раскола страны может стать наиболее адекватным ответом идее галицизации, а скорее ожлобления Украины" (Аннигиляция "национальной идеи" //"Єдиное отечество" від 26.01.2008 (http://www.otechestvo.org.ua/main/20081/2608.htm).

2. Основна частина українців це не окрема нація, а частина великої російської нації "На самом деле, единая большая русская нация, включающая в себя великороссов, малороссов и белорусов пока еще никуда не исчезла. Разница между коренным киевлянином и москвичом или петербуржцем куда меньше, чем различия между львовянином и харьковчанином или между тем же петербуржцем и сибирским старовером" (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 (http://versii.com/news/185107/). Не может быть сомнения в русскости современных украинцев. Сомневаться можно лишь в русскости галичан, но в этом плане можно сомневаться и в их украинскости (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 (http://versii.com/news/185107/).

3. Україні нав’язується ідея федеративного устрою при цьому мова йде про адміністративну, фінансово-бюджетну та гуманітарно-культурну відокремленість основної частини України від Галичини. "Поэтому, убежден, дополнять финансово-бюджетную федерализацию страны необходимо федерализацией гуманитарно-культурной" ("Федерализм – мечта лучших из нас" //2000 (тижневик) - № 3 - 2008). "История всегда предоставляет право выбора. Сегодня мы можем выбирать между двумя путями – восстановление восточнославянского, русского, единства или постепенная ассимиляция римско-германским миром и превращение в галичан" (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 http://versii.com/news/185107/).

Десятки подібних цитат можна знайти в інших публікаціях Д.Табачника, частина з них активно обговорюється в суспільстві.

Вважаємо, що висловлення таких ідей є свідомим порушенням ст.2 Конституції України, яка стверджує, що «Україна є унітарною державою», а «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Крім того наведені заяви зневажають права і свободи громадян України, гарантовані ст.24 Конституції. Зокрема такі: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».Порушення зазначених статей Конституції носять ознаки злочинів за які передбачено покарання згідно кількох статей Кримінального кодексу України. А саме: ст.110 ККУ (Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк». Зазначимо, що громадянин Табачник на час здійснення вищезазначених дій був представником органу державної влади – депутатом Верховної Ради України,а також ігнорував численні публічні зауваження щодо неконституційності та незаконності його висловів. Частина 2 ст. 110 ККУ враховує ці обставини: «Такі самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк».Стаття 111. ККУ (Державна зрада). «Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України… надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років».Стаття 161. ККУ (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань). «Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками - караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років». Ч.2 «Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, - караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Визнаємо, що захист національних інтересів в Україні досі не був ефективним. Проте сподіваємося, що у цьому випадку очолювані вами структури продемонструють дієвість задекларованих виборчих гасел про наведення порядку і відновлення законності, а порушника Конституції та законів України буде притягнуто до відповідальності.

З повагою, Голова Харківської обласної організації партії „Реформи і Порядок” Іван ВАРЧЕНКО

Старый Харьков. Скромное обаяние буржуазии.

orysia | 10 Март, 2010 01:04

Читаю. Устала от околовыборных баталий. Выключила телевизор. Стараюсь отключить Интернет. Никаких новостей.

Читаю симпатичную книжку. В.П. Карпов «Харьковская старина. Из воспоминаний старожила». Переиздал Харьковский частный музей городской усадьбы. Можно просто забыть про все вокруг. Мне особенно нравятся описания балов: «Когда в жизни все улыбается, когда все дышит довольством и избытком, человек делается оптимистом и создает целый ряд разнообразных удовольствий. К числу таких удовольствий принадлежали балы, даваемые со специальной целью – ввести в общество совершеннолетнюю дочь-девушку… Как со стороны мужчин, так и со стороны дам для такого бала шли большие и сложные приготовления. Военные заказывали новую парадную форму. Особенно любили щеголять своею формою гусары, уланы и драгуны того времени. Не отставали от них и штатские, справляя себе весь новый костюм и выписывая из Москвы манжеты и нарукавники. Но более имели забот и хлопот по случаю предстоящего бала девицы и их мамаши…Модистки были завалены работой. В мастерских горою на столах лежали дорогие материи, изрезанные в куски загадочных форм. Бархат, шелк, затканный серебром и золотом, атлас, тюль, газ, матовый зефир, золотой шнурок, перламутр, кружева и жемчужные нити – все в капризном беспорядке кокетливо лежало на столах швейных мастерских. Переливая радужным блеском, искрясь то там, то здесь на темных кусках бархата или на зеркальных поломах атласа, все эти драгоценные дары цивилизации горделиво кичились тем, что им предстояло украшать собою бюсты и талии девиц-красавиц. А в день самого бала, с самого раннего утра и до десяти часов вечера, не только первоклассные парикмахеры, но даже и цирульники были заняты уборкой дамских голов, завивкою голов кавалеров и бритьем благородных ланит почтенных мужей. Большинство девиц, бивших на грациозность талии, этот день ничего не ели, кроме хлеба с чаем. Корсеты передвигались на самые крайние планшеты. Не желая, чтобы на бале ланиты пылали румянцем, барышни ели мел и пили по глоткам слабый уксус. Но вот наставал час выезда на бал. После долгих и томительных часов одевания и уборки прелестной головки трибушонами и роскошным бандо из природных волос, переплетенных ниткой жемчуга или цепью из бирюзы, девушка, только легко накинув на плечи меховую шубенку, в открытой коляске ехала на бал стоя, с открытой головой, держась руками за пояс кучера». Хочу на бал! Я даже готова ради бала поесть мела и запить уксусом! Для тех, кто не любит балы, в воспоминаниях В.П. Карпова найдется множество других историй из жизни Старого Харькова.

Ми харків'яни - хто наші герої? Частина 2.

orysia | 25 Февраль, 2010 15:48

Здавалося б, сучасні харківскі можновладці вже нічим не можуть вразити мене. Але сьогодні я таки була вражена, прикро вражена. Рішенням сесії облради, яка відклала до кращих часів присвоєння Харківському історичному музею імені Миколи Сумцова. Мотивація абсурдна: депутати вважають рішення передчасним і таким, що потребує вивчення істориками. Клопотання колективу музею і ХНУ ім. Каразіна депутатам облради недостатньо, мабуть там неправильні історики. Підозрюю, що більшість „народних” обранців вперше почули прізвище Сумцова під час сесії. Або щиро вважають, що історичний музей заснував дєдушка Лєнін.Але ж ми харків”яни знаємо що саме Микола Сумцов заснував Харківський історичний музей? Ми харків”яни пам”ятаємо що Сумцов першим прочитав у Харківському університеті лекцію українською мовою?Дуже цікаву статтю до 155 річчя М. Сумцова написав відомий краєзнавець М. Красиков: http://glavnoe.ua/articles/a2600Хочу процитувати фрагмент листа Д. Багалія до доньок, в якому він ділиться враженнями від першої україномовної лекції М. Сумцова. Мовою оригіналу: «Н.Ф. Сумцов открыл курс истории малорус. нар. слов. по малорусски! Я присутствовал на первой его лекции и вынес очень хорошее, приятное впечатление не только от содержания, но и изложения лекции. Правда лекция была написана им, но мое ухо (правда привычное к малорус. яз.) не почувствовало шероховатостей – все было просто, ясно, неискусственно; о языке забывалось; внимание фиксировалось на содержании, т.е. получилось то, что и нужно было». 12 окт. 1907 г.А на цьому дивом вцілілому старовинному фото ми бачимо веселу компанію, яка зібралася щоб відсвяткувати день народження М.Ф. Сумцова:

На жаль, фото не підписане і прізвища більшості учасників святкування невідомі. Але ж це було 100 років тому, а 155 річчя видатного вченого у 2009 році відзначили скромно, майже непомітно. Економія на ювілеях видатних земляків стала вже традицією.Виникає питання, чи потрібні харків’янам депутати які зневажають пам’ять видатних харківців? Депутати які демонстративно ігнорують історію Харківщини?Я вважаю що не потрібні. Гнати їх треба з облради поганою мітлою.

У цьому році відбудуться вибори до місцевих рад. Я збираюся голосувати з розумом. Чого і вам бажаю.

ЗА ДУРНОЛЯПІВКУ!!!

orysia | 10 Февраль, 2010 21:24

У сиву давнину, коли вулиця Пушкінська була ще Німецькою і закінчувалася біля Каплунівської церкви, а харківці не знали що таке трамвай, водогін і ватерклозет, назви вулиць і районів народжувалися самі собою без допомоги топонімічної комісії. В той час пустопорожня місцина, яка починалася за Каплунівськи цвинтарем носила колоритне ім”я – Дурноляповка. Минали роки. На місці приміських городів та пустирів з”явились охайні вулички з затишними садибами і величними прибутковими будинками. Мешканці власним коштом долали бруд, мостили вулиці бруківкою, висаджували дерева. Поступово район став таким, яким ми його знаємо і любимо. Вулиці змінювали свої назви неодноразово. Бісеровська-Технологічна-Фрунзе, Максиміліанівська-Раковського-Ольмінського, Ветеринарна-Іванова, Басейна-Петровського. Більш менш пощастило Чайковський і Лермонтовський. І ще Пушкінський в”їзд побувши трохи вулицею Сємко, повернув собі первісну назву.За всіма цими пертурбаціями з народної пам”яті стерлася первісна назва нашого району. Ніхто вже не називає себе гордо „дурноляпівцем”.На мою думку прийшов час відновити справедливість і повернути історичну назву старовинному району Харкова. Дурноляповка. Хіба може хтось вигадати кращу назву для району через який не проїхати не пройти завдяки автомобільним коркам? Для району де дешевий, зручний трамвай замінили на тісні смердючі маршрутки? Тільки на Дурноляпівці можно випити і розслабитись у ресторані збудованому на кістках. Тільки справжній дурноляпівець дасть ресторації ім”я „Могилка”.Саме з нашою рідною Дурноляпівкою тісно пов”язана доля такого визначного харківця як Г.Кернес. Не є секретом ні для кого ким був Г.Кернес у молоді роки. А як оселився у Каплунівському-Червонопрапоному провулку, кар”єра стрімко пішла в гору. Такий поворот долі можно пояснити тільки позитивним впливом дурноляпівської природної енергетики. Даремно, до речі, пан Кернес звідти з”їхав. А от друг і соратник пана Г.Кернеса, пан М.Добкін, за чутками, навпаки оселився на околиці Дурноляпівки, на вулиці чи то Кладбищенський-Єпархіальній-Артема, чи то Чернишевський. І правильно зробив. Тепер М. Добкін має повне право носити горде звання Дурноляпівського мера.Я повністю підтримую ініціативу міського керівництва Харкова по зміні назв і меж районів міста і пропоную повернути на карту історичну назву – Дурноляповський район або просто Дурноляповка.ЗА ДУРНОЛЯПОВКУ!!!

Ми харків"яни - хто наші герої?

orysia | 05 Февраль, 2010 10:32

Давно задаюся питанням хто є героєм для пересічного харків”янина? Бандера та Шухевич – для харків”ян антигерої. В усякому разі так стверджує мер Добкін і дрібніші персони з його почту. От і на останній сесії міськради не забули згадати Бандеру з Шухевичем. Певно, питання вкрай важливе. Важливіше ніж прибирання снігу з льодом, а також сосульок, які падають з дахів.

То хто ж достойний бути героєм? Кого з відомих харків”ян вшанувала міськрада? Починаю подумки пригадувати прізвища історичних персон. Кому з відомих харків”ян встановлені пам”ятники – Сковорода, Квітка-Основ”яненко, Мечніков, Каразін. Вшановані меморіальними дошками: Погорілко, Міхновський, Хоткевич, Багалій, Бекетов, Самокиш, Васильківський, можна ще пригадати. Але які з цих пам”ятників і меморіальних дошок встановлені за останні 5 років? Не можу згадати жодного.

Невже пан Добкін, якому так пече історична пам”ять нікого з харків”ян не вшанував? Кого вважає героєм більшість міськради? Депутати яким камінь пам”яті УПА спати спокійно не дає? Пред”явіть народу справжнього харківського героя!

Доведеться як то кажуть „погугліть”. О, знайшла!

26 вересня 2009 року на вулиці Демченко встановлено меморіальну дошку професору Вязігіну. Прізвище здається смутно знайомим, але не більше. Доведеться знов скористатись інтернетом.

За кілька секунд маю відповідь: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%8F%D0%B7%D0%B8%D0%B3%D0%B8%D0%BD,_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87

О, нарешті згадала в якому контексті чула прізвище Вязігіна. Це ж той самий чорносотенець, який прославився тим , що у час коли посаду міського голови Харкова обіймав інший професор-історик – Багалій, Вязігін погрожував йому і називав "Жидівським батьком". Через що ж виник конфлікт істориків-політиків? Відповідь відома. Мер Багалій захищав єврейське населення і не дав чорносотенцям організувати єврейський погром. Через погрози з боку Вязігіна Багалій був навіть змушений придбати револьвер.

Отже, для Михайла Марковича Добкіна, Геннадія Адольфовіча Кернеса та їхніх прибічників героєм є російський чорносотенець, антисеміт, погромник. Антисеміт герой для євреїв?

Важко в це повірити? Так прогуляйтеся на вулицю Демченко і подивіться на власні очі як у Харкові вшановують антисеміта.

Залишається тільки одне питання: чи потрібні нам харків”янам такі герої як Вязігін?

Об авторе

Ірина Гончарова

Все життя живу у Харкові. Лікар-психіатр, кандидат медичних наук. Голова Харківської міської організації Партії "Реформи і Порядок".