Библиотека им. Евгения Кушнарёва от благотворительного Фонда Б. Колесникова...на площади Дзержинского в Харькове

Размышления по поводу строительства библиотеки имени политика и реакция на событие писателя Сергея Жадана. Солист группы «Мертвий півень» Мисько Барбара отправился в экскурсию по знаменитым местам города.

Бібліотека ім. Є.Кушнарьова від благодійного Фонду Б.Колесникова…
на площі Дзержинського в Харкові

Для тих, хто не пам’ятає, чи не бував у Харкові, нагадую, що чудова площа Свободи, так-так, та одна з найбільших у Європі, з прекрасним конструктивістським архітектурним ансамблем: два корпуси Національного Університету ім. В.Каразіна, готель «Харків» та перлина конструктивізму – Державний будинок Промисловості (Держпром), – ця площа не так вже і давно носила ім’я Ф.Дзержинського, а Університет – ім’я М.Горького.

Пригадати ці та інші факти й імена мене змусила інформація про те, що харківська міськрада на чолі з М.Добкіним уже виділила землю під забудову, фонд Б.Колесникова вже виділив гроші на проект, конкурс на ескіз-ідею будівлі для архітекторів уже оголошено, навіть відомий склад журі конкурсу.

Почув я про це 22 січня (так-так, День Соборності), прочитав у ЖЖ свого знайомого, молодого харківського архітектора. Я саме повернувся з тої самої площі Свободи, де майже на тому самому місці, де планується будівництво, відбувалося покладання квітів до пам'ятного знаку проголошенню Незалежності України на Свято Соборності. Я греко-католик, але я не міг відмовити представникам Полтавської єпархії УАПЦ(о) та архієпископу Ігорю (Ісіченко). На їхнє прохання я, львів’янин, 22 січня 2010 року в Харкові на Площі Свободи вголос читав Четвертий універсал Центральної Ради.

Я живу в Харкові майже 10 років. Завдяки своїм друзям-харків’янам я давно відрізняю Держпром від Худпрома. Мене постійно запитують родичі, знайомі та журналісти про те, як воно – львів’янину жити в Харкові? Я посміхаюся і запрошую в гості.

Гуляючи з гостями по Харкову, я зазвичай апелюю до авторитетних харків’ян. Наприклад, професор Шевельов вважав, що в Харкові 1914-1917рр. було мало цікавого з точки зору архітектури. З того, що він фіксує у своїх спогадах, збереглося ще менше. Наприклад, з трьох згадуваних ним церков часів козацького бароко – Успенський собор, Покровський монастир (у семінарії на його території колись викладав Григорій Сковорода), Різдвяна церква на Конторській вулиці, – остання не збереглася та й вулиця офіційно називається інакше, хоча таксисти вас відвезуть правильно, якщо ви скажете, що вам на Конторську.

Професор Шевельов також описує три види міського транспорту того часу: конка у центрі міста, чотири трамвайні лінії поза центром (бельгійська концесія) та візники.

«Візники в Харкові звалися тільки ванькИ… Назва ця – цікавий українсько-російський мовний гібрид. З російського зневажливого вАнька, мовляв усі простолюдини звуться Іван, утворено типовий український іменник чоловічого роду на –о і то з кінцевим наголосом, як СашкО, МишкО.»

Я завжди подумки посміхаюся, коли чую від сучасних харків’ян оте «ванькИ» на означення таксистів. І тут же згадую рядки іншого харків’янина, М.Хвильового, 1928р.: «І, промовивши так, ми сідаємо на таксі (тоді «таксі» було вже багато дешевше за «ванька») – і, промовивши, так, їдемо далі. І приїхали ми, значить, до того будинку, що в ньому жив колись Гр. Квітка-Основ’яненко (…) і, приїхавши, злізли на тротуар. Що ж ми бачимо? А от що ми бачимо: будинку Гр. Квітки-Основ’яненка так, здається, і не найдено. Не найдено! Так що будемо надіятись, що цей будинок все-таки колись найдеться! Може, і не той, в якому жив наш славетний громадянин, але все-таки з відповідною рекомендацією:

«Тут жив письменник Гр. Квітка-Основ’яненко – перший український повістяр».

Перший український повістяр! Слухайте, товариші, добродії та добродійки нашої Героїчної Республіки: перший український повістяр! Сто п’ятдесят років, півтора сторіччя тому, народився автор «Сватання на Гончарівці», автор «Пана Халявського». Сто п’ятдесят років, півтора сторіччя тому, народився фундатор української художньої прози. Пишайся, Слобожанщино! Пишайся, Лівобережжя! Пишайся, Харкове! Пишайся, Лопане!»

І тут мені стає соромно, оскільки за ці 80 років того будинку так і не знайшли, собою пишатися не можемо. Хоча могилу Миколи Хвильового все-таки відновили на знищеному цвинтарі, хай умовно. Пам’ятник йому поставили. Книжки його заборонені видали, хоча й не найшли знищеного тиражу другої частини «Вальдшнепів», жодного примірника. Рукописи горять, навіть цілі наклади деяких книжок можна знищити.

Зустрічаючи друзів на вокзалі, я звертаю їхню увагу на будинок «Південних залізниць» на привокзальній площі. У гарну погоду ми йдемо пішки до мене додому чи до них у готель «Харків». Я всім раджу там зупинятися. Хоча там і не найкращий сервіс, але цей готель є продовженням міського ландшафту, чим завжди і є добра архітектура. Крім того, цей готель уже став об’єктом літературної мапи Харкова (наприклад, див. вірш С.Жадана «Готель «Харків»). Ми виходимо на вулицю Полтавський шлях. Праворуч – Холодна Гора (де жив Мина Мазайло J). Але нам в інший бік, ми ніби сходимо з Холодної гори. Вулиця довга і я маю час на цитати з того ж самого М.Хвильового 1928р.: «Саме таким чином, з дозволу Вашого, ми й підходимо до Харкова. Підходимо, так би мовити, до більш інтимних та більш задушевних епістолярних тем. Ми зупиняємося на Холодній горі, беремо до очей цайсівський бінокль і бачимо:

- Вже давно Харків одсвяткував роковини (11 років) Пролетарської Диктатури – ті дні, коли по вулицях горіли фантастичні різнокольорові ліхтарики (до речі, страшенно по-кобиляцькому зроблені), і Харків був, як казка з Шахерезади (принаймні біля будинку Промисловості і ВУЦВК), вже давно пролетіли з півночі перелітні гуси, - а над столицею і досі стоять мужні осінні дні, і осінній холодок такий симпатичний, що місцеві баришні прямо-таки ахкають. І хто сьогодні наважиться хоч трошки полаяти Лопань?»

Десь у цьому місці ми, достатньо надивившись на сучасних баришень, які так само прекрасні, незалежно від пори року, проминувши Свято-Дмитріївський храм, який устиг побувати кінотеатром, наговорившись про наші спогади та про наші революції, зупиняємося покурити на мосту. І я знов цитую М.Хвильового 1928 р.: «О, Лопане! О, ріко нашої молодої столиці! Ти, о Лопане, теж маєш свій запах, і ми не сказали б, що цей запах важкенький. Пройде, скажімо, якихось всього 100 років, і твій запах так божественно запахне нашим нащадкам, як не пахне нам зараз найкраща «льоріган коті», найкращий закордонний одеколон. О, Лопане! О, ріко нашої молодої столиці! Хто проспіває тобі гімн? Тобі й Нетечі? Хто?»

Дочекаємось коли пройде 100 років, тоді й поговоримо про запах. За 80 років у цьому сенсі нічого не змінилося. І хоча ми йдемо пішки (коли гарна погода), але в правильному напрямі, я продовжую цитувати: «І сходимо ми з Холодної Гори, сідаємо в новенький трамвай, автобус чи то таксі і їдемо до будинку Промисловості, що його вже скінчено, і до будинку письменників колективу «Слово», що його хоч і не скінчено, проте обіцяють в 1929 році скінчити.

Будинок Промисловості. Це така грандіозна грандіоза…»

Мої друзі вже встигають побачити Держпром і його грандіозність. Устигають почути про УФТІ, нобелівських лауреатів та Ландау. І якщо вони не вирішили спочатку поселитися в готелі «Харків», а вже потім іти до мене в гості, то ми таки проходимо повз будинок «Слово», де тепер можна побачити меморіальну дошку з купою прізвищ із підручників української літератури ХХ століття, а ще художників та акторів «Березолю». Тепер тут живуть зовсім інші люди. Оскільки з тих, для кого він будувався, своєю смертю померли одиниці. Хтось покінчив самогубством, більшість – репресовані, часто разом із родинами. Їхні книжки були заборонені, вилучені з бібліотек, знищені.

Ми ідемо далі, пригадуючи вже побачене. Я не можу втриматися і знову цитую колишнього мешканця будинку «Слово» з квартири №9 (так-так, М.Хвильового): «Але цікаво й те, що цю елегантну махину, цебто будинок Промисловості, ніяк не можна рівняти з такими, скажімо, будинками, як будинок «Південних залізниць» (біля вокзалу). Останній, правда, багато менший, але подивіться, який він важкий, коли так можна висловитись, - на око! Зате перший (буквально хмародряп!), зате будинок Промисловості – як вишукана пір’їнка! Будинок «Південних залізниць» (що біля вокзалу) – це похмурий Берлін, будинок Промисловості – це прекрасний далекий Відень».

Ми ідемо по вулиці Культури від будинку «Слово» до вулиці Сумської, де я нарешті процитую легендарний віршик В. Маяковського про вулицю Сумську. Ми повернемо праворуч і вийдемо на вулицю Маяковського, а потім ліворуч – на Мироносицьку. Проходимо повз бібліотеку ім. В.Маяковського і заходимо до мене додому. Я живу між будинком «Слово» та знищеним цвинтарем у центрі міста, на якому збереглося декілька особливо важливих для харків’ян могил.

За кавою (сніданком, обідом, вечерею) ми обговорюємо з друзями Харків. Так-так, ми з’ясовуємо, що я живу в іншому Харкові. Без М.Добкіна, Г.Керніса та дельфінарію. З брудними вулицями та подвір’ями, розбитими дорогами та неприбраними хідниками, епідемією туберкульозу, – це ознака всіх українських міст. Проте в мого Харкова є історія, архітектура, філософія, література, наука і ще багато чого. Наприклад, музеї, театри, галереї та бібліотеки.

Якби Б.Колесников справді переймався харківськими бібліотеками, то він спрямував би свої мільйони на допомогу (реконструкцію, модернізацію, розширення фондів) вже існуючих у Харкові бібліотек: ім. В.Короленка, ім. К.Станіславського, ім. В.Маяковського тощо.

Я особисто чув від директорки бібліотеки ім. Н.Крупської в Донецьку, що Б.Колесников справді підтримує цю бібліотеку. От тільки б ім’я В.Стуса їй би пасувало значно більше. Якби Б. Колесников читав книжки та користався послугами бібліотек, він би зрозумів про що йдеться. Для нього було б очевидно, що під назвою «суспільно-політична бібліотека» в Харкові збираються спорудити будівлю сумнівного призначення в такому місці, де нічого будувати не можна.

Ми з друзями 27 січня віднесли квіти на могилу П. Гулака-Артемовського на честь його 220 річчя. Його могилу, як і декілька інших, відстояли харків’яни, хоча цілий цвинтар і був знищений. Це місце тепер називається «Молодіжним парком», там навіть збудували ресторани, які в народі вперто називають «могилками». Ми сперечалися з друзями про те чи найбільше ми шануємо П.Гулака-Артемовського за його гострі висловлювання про «старшого брата», чи прощаються йому імперські ордени і нудні університетські лекції. Цікаво, чи пам'ятає Б.Колесников зі школи «Пана та собаку»? Думаю, що С.Жадана він не читав».

Ми з друзями зовсім неагресивні законослухняні люди. Ми воліли б більше часу витрачати на читання книжок. Але нам доведеться найближчим часом займатися організацією найрізноманітніших акцій протесту проти бездарного спотворювання Харкова невігласами при владі.

Мені сподобалася відповідь С.Жадана на лист до нього із посиланням на новину Объявлен конкурс на дизайн-проект библиотеки имени Евгения Кушнарева:

С.Жадан відповів: «О, прикольно. Пропонуєш спалити?»

P.S. Між іншим, меморіальну дошку Ф.Дзержинського з будинку СБУ зняли. З іншого боку цієї будівлі тепер є меморіальна дошка з присвятою закатованим Ф.Дзержинським. І вулиця, на якій цей будинок знаходиться, на якій я тепер живу, знову називається Мироносицька. Колись на цій вулиці був храм жінок мироносиць, який, на жаль, колеги Ф.Дзержинського зруйнували.

Автор Місько Барбара

Редактор: 
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.