Web Analytics

MediaPost on-line. Роман про дуже загадкову дівчину

Мене завжди якось насторожувало, коли в творах сучасної літератури письменники-хлопчики пишуть від імені дівчаток, а письменниці-дівчатка, відповідно, від імені хлопчиків… При читанні таких творів мені часом починає здаватись, що, можливо, це тільки я у своєму житті зустрічала зовсім не таких хлопчиків. І зовсім не зустрічала таких дівчаток, як Пухнаста Ярослави Литвин… Але про все по порядку :).

«Вона набір аркушів, прочитаних рядків, ненаписаних сонетів, завчених реклам, приплаканих драм… Вона – історія хвороби, куди внесено всі переломи тіла (а за ними душі), апендицити, видерті гланди, перенесена вітрянка. … Вона – розказана кимось тобі історія, щоб ти вірив у існування тієї збірної солянки, того супового набору, котрий ти, як узагальнююче, кличеш «Пухнастою» (с. 231). Із цією сильно скороченої (мною) характеристики головної героїні роману ви, я сподіваюсь, зрозуміли, що вона дуууууже загадкова. Або так: ДУЖЕ ЗАГАДКОВА.

Пухнастою її називає коханий (а може, й не коханий – у вільний від кохання час Пухнаста працює… «яйцерізкою»: легко кидає чоловіків і розбиває їм серця) чоловік – Костик, якому героїня не розкриває свого справжнього імені, бо вона щоразу перероджується – стає то Марі, то Сарою… Отже, для Костика «пухнастість» – це символ усього, чого досі бракувало його життю: «Забагато загадковості. Замало залізної хватки та амбіцій. Забагато зрілої мудрості. Не досить дорослої поведінки. Забагато жіночності, малувато сексуальності» (с. 16).

Сам Костик належить до цілком визначеного класу суспільства: «Наш світ – світ незалежних ділових людей, котрі самі обирають свій шлях… Ми – надгенерація білих комірців у костюмах у смужку, без огляду на стать і з чіткою функціональною диференціацією» (с. 15). Такими були і всі колишні Костикові жінки – «ззовні ксерокопійовано єви браун – чіткі, худі й невигадливі», одягнуті в светри з одних розпродаж і взуті в дороге шкіряне взуття. «Їх телефони – розгортки, їх мрія – зробити кар’єру» (с. 10).

Я, звичайно, не хлопчик, і навіть не письменниця Ярослава Литвин, але мені дуже складно уявити, як би міг чоловік із такими усталеними життєвими пріоритетами закохатись у дівчину на зразок Пухнастої. Яка не працює. Не готує. Мріє про подорожі. Займається сексом. Гризе Костю за руки. Називає його «цапенятком». Носить шо попало. Ні на кого не зважає. Зникає з дому.
Притягальна романтика контрасту, не інакше… «У ній криється щось таке від ідеальної матері. Лагідної та справедливої, м’якої та всепоглинаючої… Вона стала тою матір’ю, якої я ніколи не мав, бо моя завжди була другом» (с. 11). Однак захоплення Кості триває недовго – вже на 58-й сторінці твору він розуміє, що «Пухнаста хвора. Що в неї в голові мішанка з фантазії, снів і фільмів з приправою інфантильності…» (с. 58). Він намагається боротись із цим: нишпорить по речах дівчини, коли її немає вдома, дізнається її справжнє ім’я, навіть влаштовує на роботу – втім, у офісі Пухнаста ховається під стіл, пояснюючи це тим, що «сили Інтернету, суки, хотіли напустити на мене віруси. Вони ж мене не люблять» (с. 68).

Досить реалістична картина психічного захворювання. У романі Ярослава Литвин узагалі виявляє свою начитаність у психіатрії – робить зноски із описом того чи іншого розладу, ніби говорячи: а наступним епізодом я проілюструю вам галюцинаторно-параноїдальний синдром з асоціативними автоматизмами (с. 211)…

І ця обізнаність де в чому, як на мене, шкодить і самій авторці, бо десь на половині тексту зв’язний виклад припиняється і починається та сама «мішанка з фантазії, снів і фільмів з приправою інфантильності», котру так мудро відзначив Костик. Утім, він і сам не залишився осторонь: намагаючись повернути Пухнасту в реальний світ, він… одягнув її в гамівну сорочку, закривши в оббитій войлоком кімнаті. Не впевнена, чи це відбувалось насправді, але як метафора стосунків між чоловіком і жінкою, котрі належать до абсолютно різних світів, досить вдало :).

Утім, знову ж таки – я взагалі не впевнена в реальності усього того, що відбувається в романі з того моменту, коли розпочинається «мішанка». Добре прописані характери Кості і Пухнастої і показ розвитку стосунків між ними якось губляться на тлі постмодерністської гри зі смислами, реальностями, роздвоєнням (чи розтроєнням?) особистостей: «Єдина різниця між нами та божевільними у тому, що ми то не божевільні, ги-ги… Приємніше думати, що ми просто інакші, вільні…» (с. 220), – говорить іще одна дууууже загадкова героїня роману з неестетичним прізвиськом Піпетка. Вона, в принципі, має рацію, отож, якщо вам не лінь длубатись у заплутаних історіях перевтілень Пухнастої та її подружки Піпетки – ця книга для вас буде, напевне, дуже цікавою… Хоча, здається, для адекватної рецепції бажано все-таки курити те саме, що й автор :).

Ярослава Литвин. Пухнаста. – К.: Нора-Друк, 2007.

Автор: Тетяна Трофименко