Web Analytics

MediaPost on-line. Після блоґу у «Четвер»

Хочете стати письменником? Сучасним українським? Немає нічого простіше – заводьте собі «живий журнал» (далі – жж), тобто власний блоґ на сайті Livejournal, і тоді рано чи пізно, якщо ваші тексти (далі – постИ) звернуть на себе увагу, якщо ваші коментарі до дописів інших будуть надзвичайно дотепними, якщо довкола ваших постів розгориться пара-трійка гучних скандалів, вас «додадуть до друзів» найвідоміші блоґери україномовного сегменту, і серед них, можливо, виявиться ВІН – видавець, котрий видасть книжку чи часопис із вашими текстами. А далі – ви вже сучукрписьменник, а далі… Що, власне, далі?..

В принципі, цього всього може й не статись. Вам просто стане прикольно в жж, і ви не захочете ставати сучукрписьмеником (і слово якесь, чесно кажучи, неприємне :)), а будете просто вести свій віртуальний щоденник, спілкуючись із такими ж як ви, жж-юзерами…

Уважні читачі «MediaPost» пригадують, як у своїх «Не-критичних нотатках» Катріна Хаддад розповідала про мережеву літературу, на матеріалі якої у видавництві «Буква і цифра» вийшли книги «Антологія українського самвидаву 2000-2004», «Всі наші. Кулуарні історії з коментарями», «Пісьма братана», «8 жіночих історій» та «За наше дело. Архів професора Денікіна»

А щойно наприкінці 2007 року світ побачив іще один мережевий проект – 28-ме число часопису «Четвер», котрий видає український літератор, художник і музикант Юрій Іздрик.

Отже, «Четвер» число 28 під назвою «Блоґпост» повністю присвячено україномовному сегментові Livejournal, і основний зміст видання складають уривки, отримані шляхом випадкової вибірки (як стверджує сам керівник проекту) із щоденників українських блоґерів. І якщо для тих, хто «вариться» в українському жж, ці дописи – за висловом одного відсутнього у виданні юзера – лише «несвіжа френдстрічка» (тобто тексти твоїх «френдів», котрі ти читаєш через власний журнал), то для стороннього читача дібрані Іздриком (перепрошую, неупередженою комп’ютерною програмою) тексти репрезентують український жж з різних боків: тут є дописи на теми літератури, політики, суспільного життя, кохання, стосунків, випивки, кулінарні рецепти, фото, карикатури, вірші, проза, репродукції картин… Реальних імен і прізвищ у часописі немає - як і в віртуальному просторі, вони сховані за вигаданими юзернеймами.

Оскільки «Четвер» – альманах концептуальний, то його оформлення теж звертає на себе увагу. Зокрема, впадає в очі надрукований у дзеркальному відображенні диплом учня 9 класу школи №7 Іздрикова Юрія за високі показники в технічному конструюванні. Кожному новому блокові уривків із щоденників передує своєрідний вступ «Цей день в історії» та «Основні події вчорашнього дня», де знову ж таки, як можна зрозуміти, комп’ютерною програмою зґенеровано жуткій брєд, перепрошую,... оригінальні тексти з випадковими юзернеймами на кшталт: «142 серія. Еndorfinka_r переїжджає у свою нову квартиру в Калуші й відразу ж довідується про проізошедші там трагедії. Олег Фetzen_ шантажує Фilimonivnу, сподіваючись вірнуть Фish_ua. Чеченські боєвики ховають раненого Фlakelviv високо в небі». Ці уявні «серії» уявного «серіалу» розташовані на тлі віддрукованого на совдепівській друкарській машинці тексту Гімну Української РСР.
Узагалі дизайн «Четверга» чорно-білий і дуже нагадує самвидавські часописи початку 1990-х років.
Цю cпадкоємність підтверджує у вступній статті до видання відомий критик і наш видатний земляк Ігор Бондар-Терещенко (далі ІБТ), згадуючи, що свого часу точились розмови про те, чому б «харківську «Гігієну» ІБТ, роблену на пару з лідером «Червоної Фіри», не зробити електронним виданням…» (с. 11). Справі завадило тільки те, що «більш-менш пристойного українського Інтернету, себто спілкування в ньому, на той час, здається, не було» (там же).

Узагалі, передмова ІБТ в усьому виданні – найцікавіше явище. Бо вона, всупереч традиції всіх передмов, не вихваляє, а критикує. Суть її, котру автор розлого викладає на 10 сторінках, полягає в тому, що марґінали й лузери, так звані письменники-дев’ятдесятники (імена приховані – аби нещасні лузери не пропіарились за рахунок «аццкого крітіка» ІБТ), неспроможні творити «живий» літературний процес, утекли в віртуальний простір жж: «І тепер звуться не якими-небудь літературними невдахами, а стильно і поважно – блоґерами» (там же). Вони «ховаються в ЖЖ від невтішної реальності» (с. 12) і «продовжують тулити в ньому свої художні тексти», намагаючись оволодіти «хоч чимось із того, чим не дають побавитись у «живому» житті» (с. 13).

На п’яти «дев’ятдесятникам» наступають письменники-«двотисячники», яким «online-щоденник потрібен, як літературна кузня таланту, адже вихід із віртуального підпілля в спілчанську світлицю їм не світить, та й не дуже гріє» (с. 14). Критерієм «справжності» (чи то «нормальності») літератури для ІБТ, як можна судити зі статті, виступає «сяка-така «сюжетність, а не набір випадкових вражень, описаних суржиком, волапюком і албанською мовою інтернетного люду» (там же), а також вихід «паперової» книжки.
Хоча відсутність сюжету і в «паперових» книжках нині не дивина, завжди можна сказати, що автори – представники «нового покоління» і взяти з них нічого. Не вміють вони писати так, як колись писали: «…Щоб вони робили, наші ніжні щурики за ширмою ЖЖ, якби не їхні поважні попередники зі смачними книжками-журналами, які можна тихо гризти у запіллі, бо власного культурного харчу нема?» (с. 20). Хто ці літературні попередники – ІБТ не вказує. Може, Іван Ле, може, Олександр Ковінька, а може, незабутня «Гігієна», котра так і не стала матір’ю жж…

Мовчить автор і щодо загадкової «церкви», котра, виявляється, «висловлює занепокоєння» віртуальним життям (висловлюється в даному випадку церква російською мовою і з пунктуаційними помилками): «Может показаться, что блог, это место где люди разговаривают обо всем, но на самом деле это болтовня ни о чем. Никакой цели, никакого смысла, ничего, кроме пустой болтовни…», – коментує церква розглядувану тут «порочну практику», цитуючи Книгу Приповістей Соломонових (17: 27-28)» (с.17). Отже, сам ІБТ як безпосередній транслятор думки церкви (і царя Соломона за компанію) теж вважає жж замінником «справжнього» літпроцесу, притулком для лузерів, «підлітковими базарами», репрезентантом функціональної заміни «літератури – на застільну бесіду» (с. 15). «Таким чином, «література» вкотре стає трибом життя і засобом спілкування» (с. 12), – зазначає автор. І, як на мене, це чи не найкращий аргумент «за» он-лайн літературу J.
З невеликою похибкою на те, що далеко (далеко!) не всі жж-юзери україномовного сегменту позиціонують себе як письменники, провадять дискусії про літпроцес, плетуть інтриги проти товаришів по письменницькому цеху та ІБТ персонально, і шалено мріють про «паперову» книжку, і шалено заздрять тим, хто цю книжку вже має…

Більшість дійсно просто спілкується. Триндить, якщо мені пробачить цей вульгаризм церква :). І почуває себе при цьому трішки щасливіше і не так самотньо.
Отож, якщо вам пощастить знайти в Харкові друковане видання «Четверга» номер 28, ви зможете самі в цьому переконатись, прочитавши «паперові» тексти. А якщо ні – ласкаво просимо в Livejournal, вам сподобається, ага :).

Четвер. Часопис текстів і візій. Проект 28. Блоґпост. – Livejournal, 2007.

Автор: Трофименко Тетяна