MediaPost on-line. І можна без хліба

…У житті завжди є місце для героїзму. І для театрального теж. Вони сиділи під купою прілого листя, ніким не помічені, здається, хвилин двадцять. А може, й більше. Глядачі неквапливо вмощувалися, шукали куди б притулити запорошений першим у цьому році снігом верхній одяг, вимикали телефони, а вони весь цей час не ворушилися і невідомо чим дихали. Непоганий спосіб зустрічати власний день народження. На малій сцені Будинку акторів першу річницю свого існування відсвяткував молодий Театр імені Ванди Адольфівни.

Власне, один рік – не така вже й значна дата. Втім, коли у тебе за спиною сама Ванда Адольфівна, поважна жінка, якої (на певних етапах свого життя, звісно) по-доброму мав би слухатися великий театральний бунтар Лесь Курбас… Так от, коли у зовсім юного театру такі поважні тили, гостей можна запрошувати просто до режисерської мами. Жоден найпихатіший театральний критик не відмовиться від цих гостин.

Ванда Адольфівна Янович була однією з двох , що чекали запрошених на «Іменини» заритими, майже похованими у справжньому листі. Його мертвий, терпкий дух посилював цвинтарну атмосферу. Проте нічого гнітючого. Як казав один вурдалак у старому анекдоті: «А чого нас лякатися?» Курбасову маму з вічного сну розбурхав чи то крук, чи то янгол, чи то сповнений галюцинацій наркоман (і все це в одному обличчі, точніше, гіпсовій масці, що її актор носив на… колінах). Пані Ванда рвучко виринула з-під брудного листя, осипавши осіннім пилом перший ряд, а когось і зачепивши-таки, мабуть, своїм довжелезним заплутаним волоссям - воно ж, як відомо, деякий час росте і в померлих.

«Мила, безтурботна, із книжкою в руках. Читає в оригіналі якийсь німецький роман і готує обід. Ніжна, струнка, худенька, швидка, вона встигала все: і стіл накрити, і вислухати всіх, і об’єднати довкола себе,» - це зі спогадів народної артистки УРСР Софії Федорцевої про реальну Ванду Адольфівну. Театральна Ванда Адольфівна недалеко від неї пішла. Мрійливо розмірковує про те, що її легені в рентгенівських променях схожі на метелика. А от на черв’ячка, наприклад, зовсім не схожі. Справжня дама, вона навіть в такому, «щойно воскреслому», стані турбується про те, як же їй розплутати своє двометрове волосся і чи придатні для розчісування ангельські крила. А вже як порається вона біля столу з пригощанням!

Актори, як і в минулій виставі («Чортик»), знову грали на сцені капусник. Втім, це не принижує художньої вартості «Іменин». Капусник, як його розуміють у Театрі імені Ванди Адольфівни, - окремий жанр, а не примітивне свято для своїх. Його рецепт досить складний: з елементами анімації і навіть лялькового театру.

Театр імені Ванди Адольфівни молодий і не багатий на вистави. Але те, що є, дозволяє вже робити висновки. Це театр для певного типу людей, до яких, наприклад, належить і автор цієї статті. У той час, коли натовп вимагає «хліба й видовищ», ці люди кажуть: «ну, можна й без хліба…» Візуальний театр для тих, хто любить очима.

P.S: Ті, кому самих видовищ було замало, «доганялися» справжнім тортом. Іменинниця пригощала:)

Фото автора

Редактор: 
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.